З'явилося кiлька вершникiв на цибатих огирях. Замаяла над головами
нагайка.
- Разайдiiсь! Разайдiiсь, сукiни дєтi!..
Щасливий воячисько з розхристаними волохатими грудьми дiстав повну
баклажку води i, перевернувши її над головою, виливає все у широко
вiдчинений рот. Зненацька вершник. Нагайка знялася i оперезала голову
вояка. Баклажка випала з рук. На обличчi рiзкий знак, а вояк труснув
головою, вдарив матом i здивувався.
- За что? - Хотiв було змахатися.
- Марш, сволоч! Нельзя пiть води! Слихал?..
Володько надзвичайно здивований таким видовищем. Так бити просто по
лицi... Нi... Цього не можна зрозумiти... А той клишавий дурень нiчого.
Подивився зляканим сiрим поглядом, витягнувся, мов стовп. Вся вода з
баклажки на землю витекла.
А люди бiжать зi всiх бокiв на "москалiв" дивитися. Крик, лайка, запах
поту i вiдпадкiв. Вiйна.
За пiхотою посунула гармата. О, таких коней Володько i нiхто з його
приятелiв нiколи не бачив. Конi, так конi. Копито, мов баняк. Шiсть таких
потужних звiрiв тягнуть гармату. Крутi верченi посторонки пружно
натягнутi. Велетенськi колеса повiльно котяться по м'якiй дорозi.
Дванадцять батарей пройшло. О, як заговорять вони десь там за Почаєвом!
Пiшет, пiiiшет цар германской,
пiшет рууускому царююу...
Я Рассєею завоююую.
Сам в Расєею жiть пайду...
Виспiвують гарматчики...
Отвєчааєт цар наш бєелой,
Ми Расєеї нє дадiм; Собєром ми войска много
Пайдьом нєеемца воювааать...
Нiч впала, а вiйсько все сунуло. Сунуло, мов хмара, без кiнця i краю.
Де його стiльки набралося? Звiдки? Цiла земля, небо, дерева, все нiби
змiнилося. Все принишкло, занiмiло. Лиш вiйсько одно - рота за ротою,
батарея за батареєю, ескадрон за ескадроном, мов залiзна топлена маса,
плило в пащеку заходу, над котрим розгорялась неймовiрна в розмiрах i
барвах пожежа.
Другого дня недiля. Сонце встало, як i завжди - весело, барвно i
свавiльно. Вiйсько урвало свiй похiд. Лиш дорога, втоптана тисячами нiг,
зберiгала слiд особливого значення.
Матвiй вигнав на поле товар, лишив там Катерину i вернувся. Зняв свою
святочну одежину, кашкета зеленавого сукна з пружним сталевим обручиком
всерединi. Раз-два шурнув по ньому щiткою...
- Пiдеш до церкви? - питає Настя.- Сьогоднi у нас не правиться...
(Звикла якось до того, що не кожну недiлю правилось у свому селi).
- Пiду до Башковець. Може, почую що... Володьку! Не хоч зi мною?
Ого! Чому нi. Володько звинувся, мов опарений.
- Ось тiльки трохи помию ноги, тату! - аж викрикнув.
- Ну, скорше, поки його дiйдемо.
Йшли селом, опiсля долиною, лугами з покошеною осоковитою травою. Йшли
майже мовчки стежкою. Матвiй спереду, а Володько за ним. Матвiй крок,
Володько два, але хiба що...
- А як ви думаєте, тату? Поб'ють нашi австрiяку? - питає хлопець. -
Халєра така. I чого йому вiд нас треба...
- Може, й поб'ють... Хто наших коли побив? Чого треба? Хлiба. Всi на
наш хлiб зазiхають. Тям це...
Село Башкiвцi вп'ялося, мов клiщ, мiж двох розток долини i добiгає пiд
"казьонний" лiс. Церкiвця нiби забавка. Маленька, ледь визирає з патлатих
лип, що оточили її навкруги. Пiд липами цвинтар: хрести скiснi, безладно
розсипалися...
Народу зiйшлося досить. Служба тягнулася довго, а по службi о. Клавдiй
вийшов над церковнi схiдцi i заговорив:
- Милi брати i сестри во Христi! Хмара велика насувається на Руску
землю. Ворог лютий, нехрист германець вже протягнув свою ненажерливу руку,
щоб загарбати наше добро, нашу землю, нашу худобу, наших жiнок i дiтей.
Лютi полчища, як сарана, насуваються на нас з огнем i мечем та несуть
смерть... Усьому смерть! Усьому живому - смерть i руїну. Вже опалилося
небо пожежами, вже полилася вчора наша невинна кров, вже заянчали нашi
дiти, катованi лютими заїрськими мадярами. Вже тяжка ганьба торкнулася
наших дочок i сестер... Нашi святинi, храми батькiв опоганено, опльовано.
Мадярськi полчища нагадують отi татарськi орди, що колись, у давнину,
летiли на нашу велику землю, нищили, плюндрували її, брали в брань жiнок,
дiтей, старцiв, над якими творили дiла сатанинськi. Жiнок гвалтом
ганьбили, дiтей били об камiнь, а чоловiкiв нечуваними тортурами змушували
до каторжної служби у своїх царствах.
Отож встаньмо дружньо всi, як один - старий i малий, калiка i здоровий,
багатий i вбогий, для захисту нашої батькiвщини Росiї. Встаньмо всi за її
честь i славу нашого батюшки царя православного. Не дозволимо нехристовi
посмiятися над нашими святинями, над могилами предкiв наших. Не дозволимо
злому вороговi сягнути на нашу свободу, за яку довгi вiки лилася кров
наших славних батькiв, дiдiв i прадiдiв - християн православних.
Хай не буде нi одної душi мiж нами, хто б не пiшов на брань велику, хто
б пошкодував для спiльного добра чи то коня свого укоханого, чи себе
самого. Не плачте, жени, i не ридайте. Знайте, що нема нiчого гiршого над
неволю, а той, хто впаде на полi бранi за вiру, царя i батькiвщину,
дiстане вiд Найвищого Царя небесного вiнець вiчностi. Будьмо всi мужнi i
готовi, бо ворог коло ворiт, ворог пiд вашою брамою. Його дикi орди
пiдступають все ближче i ближче. I, можливо, поки наспiє наша "доблесна"
армiя, ворог "вторгнеться" у нашi володiння. .Але будьмо мужнi. Дивiмся
просто небезпецi у вiчi. Принесiмо сьогоднi гарячу молитву нашому Отцевi
Небесному, Господевi милосердному, щоб вiн збавив нас i наших дiтей вiд
гладу, потопу, огню i меча ворожого. Приготуйте усi вашi вози iз добром
вашим, щоб коли ворожа хвиля нахлине, ви могли знятися з мiсць своїх i
вiдiйти у глиб матерi Росiї, яка знайде для вас притулок i хлiб насущний.
I я пiду з вами також. Як добрий пастир череди нiколи не покине своїх
овечок, так i пастир стада духовного не лишить в небезпецi свого мiсця. От
прийшли телеграми, що ворожа кiннота роз'їжджає вже за Iквою, що розвiдка
їх була вже у Березнях, а це чотири верстви за Крем'янцем.
Отож не дрiмайте! Не лякайтеся i не плачте! Будьте готовi на все. Пiдем
углиб Росiї, не дамося вороговi на посмiховисько. За нами цар i Бог. За
нами велике христолюбиве воїнство наше. Впадiмо на колiна, здвигнiм руки
до неба i воздамо Небесному Царевi нашi полум'янi благання, щоб Вiн
милосердний зниспослав на наше воїнство перемогу над ворогом i супостатом
- во iм'я Отця, i Сина, i Святого Духа - Амiнь.
При цьому о. Клавдiй пiдняв високо руку з хрестом i благословив людей.
Все рухнуло навколiшки. Жiнки залилися голосним плачем. Почалась панахида
за першi жертви, за вiру, царя i батькiвщину на полi бранi живот свiй
вiддавшiї. Тужливе "Господи помилуй" пронеслося над головами людей. Он
мати горне до лона свою дитину, а великi сльозини витiкають з її очей i
котяться глибокими зморшками до.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294