Вiн навiть,
видно, гордиться своїм розумом, вiн усе розумiє, але Матвiєвi саме
здається, що то не чужi думки, не громади, а його власнi...
- А я вам от що скажу, старосто,- почав на це Матвiй.- Так-то воно так.
Маєте правду. Але скажiть: хiба може сурйозна людина пускатись на хитрощi,
на пiдлабузництво, на пiдкуп? Нi. Сурйозна людина буде чесно битися i
чесним трудом доведе свою правду. Не кажу, що народ наш дурний; не дурний,
а недовiрливий, непросвiщенний, не знає, де початок, а де кiнець, де
добре, а де недобре, де мудре, а де немудре. А от вiзьми йому та покажи,
та розтолкуй - i одразу сходить, i одразу пiде. От тi вашi люди. Прийшли
ми сюди i почали пiд плуг бараболю, як ви кажете, садити. Вашi люди .
одразу в крик: а! Не вродить! Лише пiд заступ треба! А я їм: от ми так
завжди садили - пiд плуг i скорше, i справнiше - i завжди мали досить
бараболь. А, кажуть, то у вас, мабуть, земля лiпша! А я їм: у нас земля не
лiпша, а гiрша... А от побачите, що i ви будете так садити, як i ми...
Кажу: i пшеницю, замiсть гречки, будете сiяти. I поросте...
- Ну, от,розводить руками староста.- Так воно є, що зробите. Але
нiчого. Якось-то воно буде i, можливо, краще...
- Але я у вас таки засидiвся, а у мене ж там дiла стiльки,- почав було
Матвiй... - Але, так все-таки, старосто, як ви думаєте нащот того?
Староста помовчав, помовчав та й каже:
- Думаю, дядьку Матвiю, що ви отак вiд мене не втечете. От що!
Хтодорко! Стара! А знайди-но там чого. Нi-нi-нi! Че- i кайте, чекайте! Ви
у мене поперве, у мене! У старости села Тилявки! Це була б для мене
смертельна образа, бо ж ви . прибули здалека...
Такого Матвiй не сподiвався. I як же йому тепер пити, коли там дiло. До
всього, як велить звичай, коли той "поставить", не можна й собi
вiдмовитись. А тут i шеляга нема за душею. Але нiчого не вдiєш, зiстатися
треба.
Одна чарка, друга. Голоси пiднялися, на щоках збiльшились рум'янцi.
Староста пiдсунувся ближче до Матвiя, дихав йому сливе пiд нiс i казав:
- Та... Що й казати. Дiло справне - видно одразу, криницю оправити!
Чому нi. Хоча я i не беру там води, але все-таки iншим придасться. Хороша
рiч, добра рiч, золота рiч! Що вже її нашi люди не напоправлялися, не
нагатилися, i що її не попокленуть... А все нiяк не можуть до людського,
до богоподобного образу довести. Пан, бувало, кожної весни привозив пару
хур хворосту i гатив те багно. Та де там! Нiкому не вдалося його загатити.
I не тому, що не вмiли... Боронь Боже! Не тому! А тому, що нiхто не хотiв
перший почати. Ет, думає, всi мовчать, чого я маю наперед пертися. I так
було. А тепер ви ось хочете... Добре! I зробимо ось як: ми зробимо сход.
Прийдете ви, ще там хтось, скажемо, дядько Стратон, я вийду i скажу: так i
так, люди добрi! Маємо ми от у себе нових громадян. Правда, шкоду вони нам
учинили, землю пiд самим, так сказать, носом викупили, ну, але люди вони,
як не кажiть, свої, тутешнi, православнi, як i ми, хахли... Дехто їм
боронить доступу до води, але ж бiйтеся Бога! Вода рiч Божа i хiба ж можна
людям води не дати. То ж ми не татари i не зувiри якiсь, але коли вже вам
так хочеться, то зробимо ось що: бачите, яка та криниця? Їде баба вiдро
води дiстати - мусить усi грiшнi мiсця показати, щоб не пiдмочити
спiдницi. Так от хай тi нашi новi громадяне наб'ють отам у нас пiд горою
каменю, хай пiдвезуть, а ми їм поможемо i зробимо криницю, що хоч самий
цар бери з неї воду. Чи добре кажу? I тодi всi крикнуть в один голос:
правильно! Добре! I зробимо. I вам нiхто нiколи не буде бiльше перечити.
Е, чоловiче Божий, нашу людину треба знати, а це золота людина, що й
казати! Так дай-бо здоровля!
- На здоровля,- каже Матвiй i далi мнеться.- Я, як то кажуть,
старосто... Iдучи до вас, не сподiвався i так, навiть, як то кажуть...
- Но-но-но! Знаємо, знаємо! Що там! От просто - ви у мене, я у вас,
сьогоднi ви до мене, завтра я до вас, по старому, як то кажуть, звичаю, та
по-доброму, та по-християнському. Добре, що ви наважились та зайшли, а то
все думаю: от приїхали i анi тобi носа нiхто не покаже, i якось воно було
трохи дивно, як-не-як, а все-таки я тут якийсь староста, нi? Ну, але тепер
усе добре! Тепер у нас пiде! Тепер пiде! А тодi i про церкву, i про школу
гуторили... Народ є народ.
Частувалися i частувалися, Матвiй з болем серця випивав кожну чарку, не
подобається йому таке "наше" ставлення, та що вже тут поробиш. Староста
показався i добрячим, i простодушним хитряком, який коли кому i пошкодить,
то найбiльше собi. Тому й хатинка в нього ось така, тому i долiвка
земляна, i вiконцята маленькi. Але почастувалися гаразд, як Бог наказав.
Розходились також, як Бог наказав... Сьогоднi у себе, завтра у кума...
I сталося, як казав староста, криниця прийняла "богочоловiчий" образ i
дерманцi брали вiльно воду скiльки потребували, i по всi днi свого життя.
А там i жнива... Першi жнива на новому мiсцi. Озимина ще засiяна паном,
i припала вона на дiлянки Iвана Кушки, Матвiя та Стратона. Дiлили стосовно
до кiлькостi десятин, але йшла сварня, як звичайно. В одному мiсцi
полеглиця, в iншому випрiло. Матвiєвi лишили здебiльша полеглицю, але вiн
махнув на все рукою:
- Хай! Аби вже скорше з ними розв'язатися. Збиратиму лише коли вже сам
посiю.
По жнивах одразу оранка, сiвба озимого, докiнченая будiвель. Праця
кипить далi. Сонце встає - люди встають, сонце лягає, а люди не лягають, а
несуть свої потомленi руки затемна додому, щоб i собi лягти. Таке воно
життя.
НАРЕШТI ШКОЛА
Осiнь. Перший вересень. У недiлю, передучора отець, Клавдiй заявив у
церквi:
- Люди добрi! Нагадую вам, що першого сентября починається школа.
Посилайте своїх дiтей до неї i хай учаться там доброї нашої вiри i добрих
людських дiл.
Матвiй прийшов iз церкви i сказав про це дома. Володько як почув, то
весь затремтiв. То ж вiн iде нарештi до школи, властиво, вiн мав iти ще
минулого року, але так ось склалось, що не вийшло. Але тепер iде! Це вже
рiшено!
За цю весну i це лiто Володько зовсiм змiнився. Загорiв на головешку,
дуже змiцнiв, був весь у шрамах, навчився лаятись, одiж на нiм, особливо
штанята, самi дiри. Ноги бруднi, заскорузлi, порецанi. Спав не в постелi,
а в кутi на мiшках.
- Здичавiла дитина,- казала Настя,- ви тiльки гляньте! Одне страхiття!
Але те страхiття дуже хотiло вчитися i воно йде до школи. I першого
вересня Матвiй сам сказав до Катерини:
- Сьогоднi, поки Володько вернеться зi школи, ти сама попасеш корови.
Катерина погнала пасти, а Володька не будили, як звичайно, вiн спав
довше. Устав, мився докладнiше, навiть ноги помив i навiть чесався, хоча
все то йому дуже небагато помогло; пiсля довго розважали, чи можна йти до
школи у таких штанях - латаних й перелатаних, хоча iнших усе одно не було,
на що батько лише сказав:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294
видно, гордиться своїм розумом, вiн усе розумiє, але Матвiєвi саме
здається, що то не чужi думки, не громади, а його власнi...
- А я вам от що скажу, старосто,- почав на це Матвiй.- Так-то воно так.
Маєте правду. Але скажiть: хiба може сурйозна людина пускатись на хитрощi,
на пiдлабузництво, на пiдкуп? Нi. Сурйозна людина буде чесно битися i
чесним трудом доведе свою правду. Не кажу, що народ наш дурний; не дурний,
а недовiрливий, непросвiщенний, не знає, де початок, а де кiнець, де
добре, а де недобре, де мудре, а де немудре. А от вiзьми йому та покажи,
та розтолкуй - i одразу сходить, i одразу пiде. От тi вашi люди. Прийшли
ми сюди i почали пiд плуг бараболю, як ви кажете, садити. Вашi люди .
одразу в крик: а! Не вродить! Лише пiд заступ треба! А я їм: от ми так
завжди садили - пiд плуг i скорше, i справнiше - i завжди мали досить
бараболь. А, кажуть, то у вас, мабуть, земля лiпша! А я їм: у нас земля не
лiпша, а гiрша... А от побачите, що i ви будете так садити, як i ми...
Кажу: i пшеницю, замiсть гречки, будете сiяти. I поросте...
- Ну, от,розводить руками староста.- Так воно є, що зробите. Але
нiчого. Якось-то воно буде i, можливо, краще...
- Але я у вас таки засидiвся, а у мене ж там дiла стiльки,- почав було
Матвiй... - Але, так все-таки, старосто, як ви думаєте нащот того?
Староста помовчав, помовчав та й каже:
- Думаю, дядьку Матвiю, що ви отак вiд мене не втечете. От що!
Хтодорко! Стара! А знайди-но там чого. Нi-нi-нi! Че- i кайте, чекайте! Ви
у мене поперве, у мене! У старости села Тилявки! Це була б для мене
смертельна образа, бо ж ви . прибули здалека...
Такого Матвiй не сподiвався. I як же йому тепер пити, коли там дiло. До
всього, як велить звичай, коли той "поставить", не можна й собi
вiдмовитись. А тут i шеляга нема за душею. Але нiчого не вдiєш, зiстатися
треба.
Одна чарка, друга. Голоси пiднялися, на щоках збiльшились рум'янцi.
Староста пiдсунувся ближче до Матвiя, дихав йому сливе пiд нiс i казав:
- Та... Що й казати. Дiло справне - видно одразу, криницю оправити!
Чому нi. Хоча я i не беру там води, але все-таки iншим придасться. Хороша
рiч, добра рiч, золота рiч! Що вже її нашi люди не напоправлялися, не
нагатилися, i що її не попокленуть... А все нiяк не можуть до людського,
до богоподобного образу довести. Пан, бувало, кожної весни привозив пару
хур хворосту i гатив те багно. Та де там! Нiкому не вдалося його загатити.
I не тому, що не вмiли... Боронь Боже! Не тому! А тому, що нiхто не хотiв
перший почати. Ет, думає, всi мовчать, чого я маю наперед пертися. I так
було. А тепер ви ось хочете... Добре! I зробимо ось як: ми зробимо сход.
Прийдете ви, ще там хтось, скажемо, дядько Стратон, я вийду i скажу: так i
так, люди добрi! Маємо ми от у себе нових громадян. Правда, шкоду вони нам
учинили, землю пiд самим, так сказать, носом викупили, ну, але люди вони,
як не кажiть, свої, тутешнi, православнi, як i ми, хахли... Дехто їм
боронить доступу до води, але ж бiйтеся Бога! Вода рiч Божа i хiба ж можна
людям води не дати. То ж ми не татари i не зувiри якiсь, але коли вже вам
так хочеться, то зробимо ось що: бачите, яка та криниця? Їде баба вiдро
води дiстати - мусить усi грiшнi мiсця показати, щоб не пiдмочити
спiдницi. Так от хай тi нашi новi громадяне наб'ють отам у нас пiд горою
каменю, хай пiдвезуть, а ми їм поможемо i зробимо криницю, що хоч самий
цар бери з неї воду. Чи добре кажу? I тодi всi крикнуть в один голос:
правильно! Добре! I зробимо. I вам нiхто нiколи не буде бiльше перечити.
Е, чоловiче Божий, нашу людину треба знати, а це золота людина, що й
казати! Так дай-бо здоровля!
- На здоровля,- каже Матвiй i далi мнеться.- Я, як то кажуть,
старосто... Iдучи до вас, не сподiвався i так, навiть, як то кажуть...
- Но-но-но! Знаємо, знаємо! Що там! От просто - ви у мене, я у вас,
сьогоднi ви до мене, завтра я до вас, по старому, як то кажуть, звичаю, та
по-доброму, та по-християнському. Добре, що ви наважились та зайшли, а то
все думаю: от приїхали i анi тобi носа нiхто не покаже, i якось воно було
трохи дивно, як-не-як, а все-таки я тут якийсь староста, нi? Ну, але тепер
усе добре! Тепер у нас пiде! Тепер пiде! А тодi i про церкву, i про школу
гуторили... Народ є народ.
Частувалися i частувалися, Матвiй з болем серця випивав кожну чарку, не
подобається йому таке "наше" ставлення, та що вже тут поробиш. Староста
показався i добрячим, i простодушним хитряком, який коли кому i пошкодить,
то найбiльше собi. Тому й хатинка в нього ось така, тому i долiвка
земляна, i вiконцята маленькi. Але почастувалися гаразд, як Бог наказав.
Розходились також, як Бог наказав... Сьогоднi у себе, завтра у кума...
I сталося, як казав староста, криниця прийняла "богочоловiчий" образ i
дерманцi брали вiльно воду скiльки потребували, i по всi днi свого життя.
А там i жнива... Першi жнива на новому мiсцi. Озимина ще засiяна паном,
i припала вона на дiлянки Iвана Кушки, Матвiя та Стратона. Дiлили стосовно
до кiлькостi десятин, але йшла сварня, як звичайно. В одному мiсцi
полеглиця, в iншому випрiло. Матвiєвi лишили здебiльша полеглицю, але вiн
махнув на все рукою:
- Хай! Аби вже скорше з ними розв'язатися. Збиратиму лише коли вже сам
посiю.
По жнивах одразу оранка, сiвба озимого, докiнченая будiвель. Праця
кипить далi. Сонце встає - люди встають, сонце лягає, а люди не лягають, а
несуть свої потомленi руки затемна додому, щоб i собi лягти. Таке воно
життя.
НАРЕШТI ШКОЛА
Осiнь. Перший вересень. У недiлю, передучора отець, Клавдiй заявив у
церквi:
- Люди добрi! Нагадую вам, що першого сентября починається школа.
Посилайте своїх дiтей до неї i хай учаться там доброї нашої вiри i добрих
людських дiл.
Матвiй прийшов iз церкви i сказав про це дома. Володько як почув, то
весь затремтiв. То ж вiн iде нарештi до школи, властиво, вiн мав iти ще
минулого року, але так ось склалось, що не вийшло. Але тепер iде! Це вже
рiшено!
За цю весну i це лiто Володько зовсiм змiнився. Загорiв на головешку,
дуже змiцнiв, був весь у шрамах, навчився лаятись, одiж на нiм, особливо
штанята, самi дiри. Ноги бруднi, заскорузлi, порецанi. Спав не в постелi,
а в кутi на мiшках.
- Здичавiла дитина,- казала Настя,- ви тiльки гляньте! Одне страхiття!
Але те страхiття дуже хотiло вчитися i воно йде до школи. I першого
вересня Матвiй сам сказав до Катерини:
- Сьогоднi, поки Володько вернеться зi школи, ти сама попасеш корови.
Катерина погнала пасти, а Володька не будили, як звичайно, вiн спав
довше. Устав, мився докладнiше, навiть ноги помив i навiть чесався, хоча
все то йому дуже небагато помогло; пiсля довго розважали, чи можна йти до
школи у таких штанях - латаних й перелатаних, хоча iнших усе одно не було,
на що батько лише сказав:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294