- Оту-о знайшов у нашому лiшнику, принiс, защепив, а тепер бачите. А на
ту дiстав ножики з двора, добрi яблука, лежать довго i цiну мають...
Гуторили i гуторили, а потiм до смерку гостi роз'їхались. До рання
залишились ночувати тiльки тiтка Зiнька та повитуха Уляна...
А другого дня почались знов буднi. Знов Настя в'язала, вибирала
коноплi, мак, цибулю-сiянку, лише тепер вона, час вiд часу, мусiла бiгти,
бо виходив Хведот i казав:
- Мам! Дитина плаце...
I мати спiшила "дитинi цицьки дати".
Матвiй з Василем возили копи, копицi, орали зяблю. Володько пас товар.
Доходили останнi тижнi лiта, поля почорнiли, бабине лiто поснувалось по
скибах, зябля поросла горубкою, посходило розсипане зерно. Почалась сiвба
озимого. Скоро i осiннi сльоти навинулись, у полi спiвають i мокнуть
пастушки, що пасуть на цiлий день, а мiж ними i Володько.
А одного ранку хуторян розбудила велика несподiванка. Отуди, як Юхимiв
хутiр, зненацька забовхало, i Матвiй означив одразу, що стрiляють "з
орудiй". Бум! Бум! Бум! Цiла баталiя розгорнулась, люди стривоженi,
зацiкавленi, скрiзь тiльки й мови, що про ту стрiлянину. Виявилося, що
"москалi" розпочали якiсь великi, осiннi маневри, заговорили про
можливiсть вiйни, але з ким, нiхто толком не знає, хiба що "з германцем"
або "австрiяками", хто там у тому тепер розбереться, "казет" нiхто не
читає, а так лише "з чуток" люди довiдуються i сердяться, що геть-чисто
витовчують озимину отi москалi.
Володька це захопило неймовiрно, вiн ризикнув пiти геть отуди за лiс на
дорогу, що веде з Мизоча до Острога, i там побачив багато москалiв, що
йшли дорогою пiшки, зiгнувшись пiд дощем, мокрi, мов кури, зi своїми
рушницями. До-рожиною їхав вiддiл вершникiв, на дуже гарних конях, а
дороги для них вузькi, деякi вози надто широкi i зовсiм не вмiщаються у
звичайнi колiї, їхали через поля, де попало - чи там засiяно, чи не
засiяно.
- А, то все нiмець бунтує,- казав на це Матвiй, коли вернулися в недiлю
з церкви.- Але нашi як йому наложать - буде знати.
А москалi все йшли та йшли i було їх багато. Iшли на Лебедi, на Острiг,
через лiс, через Мартинову долину, на зрубi за отою долиною робили табiр,
там ночували, клали огнi, спiвали. На другий день Володько вже там був,
москалi вiдiйшли, але Володько назбирав досить блискучих гудзикiв,
консервних бляшанок, ремiнцiв, шнурочкiв, усе то дуже цiннi здобутки i все
то понiс додому. Придасться.
Уперто говорили про вiйну, от-от, мовляв, вибухне, недурно вони роблять
тi маневри i такi великi. Бувало, також робили iнодi, але такого ще не
було, щоб артилерiя й кавалерiя, i пiхота, i всiлякi там мости будували i
везли ранених.
Але минула осiнь, прийшла зима, а вiйни не було. Почали про те
забувати. Життя пiшло своєю чергою. На хуторi Матвiя буднi.
Володько мав iти цiєї осенi до школи. Батьки над цим говорили i радили
i рiшили, хай ще цю зиму посидить дома, ноги його ще не такi мiцнi, щоб
мiг кожний день таку милю, туди й назад, ходити, а платити за мешкання в
Дерманi поки що не годиться. Хай учиться дома" а на другу зиму вже напевно
дадуть до школи.
Володьковi таке нiяк не до смаку, вiн уже весь був у школi, школа його
манила i тягла, мовби магнiт.
- Там же ще меншi ходять,- з плачем казав матерi.
- Їм, дитино, близько, а тобi куди лiзти в таку дорогу, хоч, щоб снiгом
замело. Забув минулу зиму, мало ми з тобою нагорювались...
Хоч-не-хоч, а коритися мусиш, пробував плакати, але батькова попруга i
рiзне iнше вплинуло на примирення. Знов зима, знов нудьга, знов хата. Не
ходить навiть на лiд, анi до млина, бо все минуле заважало. Зате почав
учитися. Василевi книги пiшли в рух, тепер уже букварцем одним не
обмежишся. Батькова Євангелiя також придалася. Стрiчка за стрiчкою
розлущував її змiст, i все те дивувало малого надзвичайно.
Та одного разу в його руки справжнi скарби попали.I то випадково. На
горищi, як вiдомо, стоїть ота таємнича, велика матiрня скриня. У нiй там
повно всякої всячини, доступ до неї заборонений i замкнута вона на мiцний
замок. Як вiдомо, одного разу Василь усе-таки добрався до неї, i вони
разом випили слив'янку, що там завжди хоронилася. Василевi тодi як слiд
дiсталось, але ж то було давно, рани загоїлись, а в скринi, Василь це
добре знає, появились новi бутлi слив'янки, i Василь уже вiддавна ламає
голову, як би туди краще дiстатися.
Володька та скриня також дуже живо цiкавила i не тому, що там тi бутлi,
а зовсiм чимсь iншим. Володько знає, що мама переховують там якiсь стapi
книжки i папери, нiхто не знає, що то за книжки i для чого вони там
ховаються але вони там були, i скiльки Володько не просив, скiлькх не
молив, щоб йому то показали, мати все мала одну вiдповiдь:
- Як пiдростеш - дiстанеш! - I це все.
Як звичайно, в недiлю батьки йдуть до церкви, а лишаються самi дiти. I
чого тiльки тодi не видумується: i куряться цигарки з вати, i
перевертається щось у коморi, i чiпається.? все заборонене. А найпаче
завжди i завжди добивається до, тiєї скринi. Але мати нiколи не лишала
ключа вiд неї, i всi, Василевi намагання туди дiстатися були даремнi. Та
одної недiлi якось так сталося, що Василь знайшов бiля старої ма-тiрньої
спiдницi дорогоцiнного ключа вiд скринi. Радiсть була велика, i вони
обидва з Володьком негайно подались на горище.
Успiх їх пiдприємства був надзвичайний, сулiї слив'янки i вишняку
стояли, мов двi вежi, повнi i урочистi, i Василь негайно взявся до їх
вiдкривання, але Володько цим не вдовольняється, вiн якось не зважає на
Василя, а копається далi в скринi, i наслiдки його розшукiв перевершили
всi його сподiвання. В його руках опинилася чудова, нова книжка з баским
конем на обкладинцi, на якому сидить лицар в гостроверхому шоломi i
стрiляє з лука в якогось бородатого дiда, що залiз чогось на
велетенського, широчезного дуба i дуже витрiщив великi очi. Пiд тим
лицарем Володько негайно вичитав: "Билiна про багатиря Iлью Муромця i
Солов'я Разбойнiка".
О, як це мусить бути страшенно цiкаво! Володько негайно забрав ту
книжечку, забув за все iнше i поцупотiв униз.
I весь той день до самого вечора читав ту книгу. I прочитав її майже
половину. I не зважав анi на дрiбнi лiтери, анi на чужу мову. Читав i
читав, не хотiв навiть їсти, забув за все на свiтi, а як вернулись батьки,
залiз на пiч i читав далi. Мати спочатку анi не здогадалася, отже, вiн
завжди з тими книжками возиться, але її все-таки дивувало, що вiн там
найшов таке особливе, i вона все питала:
- I що ти там таке знайшов? I чого ти там слiпаєш? Тож там тобi нiчого
не видно.
- Видно! Не бiйтесь! - вiдповiдав Володько i читав далi. А там у тiй
книзi стiльки чудес, стiльки пригод, стiльки геройства.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294