.. I тузи рiзноманiтних, рiзнокольорових, бiлолицих, переважно
босих або в шкiряних вiдпорках на босу ногу людських постатей, якi сидiли,
лежали, ходили. Новоприбульця приняли досить байдуже, лишень пара питань -
звiдки, за що, скiльки... Малий, щуплий, зi золотим зубом чоловiчок -
староста камери. Вiн зупинився перед Володьком, що стояв бiля дверей
розгублено, i польсько-московською мовою сказав:
- Нє бойсєн... Всю будет харашо. А передачi будеш мати?
- Буду,вiдповiв Володько.
- Пустое. Пiвроку... Ха... Я, браток, два з половиною, i то плювать...
Володько не мав намiру вдаватися в розмови, йому хотiлося лиш без
перешкоди присiсти, сiмдесят кiлометрiв пройшов пiшки, кiлька ночей провiв
без сну, вчора, здається, востаннє поїв... Вiдiйшов вiд дверей i на
першому-лiпшому вiльному мiсцi пресiв просто на долiвцi пiд стiною.
- Я втомлений,- сказав вiн невiдомо кому. Зайвi слова, i так видно.
Сидiв з пiдiгнутими ногами, колiна лiд саме пiдборiддя i зовсiм не
збагнув, як це сталося...
- Ей, ей, ей! Слухай! Це не готель! - почув вiн над собою, нiби з неба,
глухий голос, i одночасно хтось скубнув його за волосся. Прокинувся. Перед
ним стояв той самий староста, що смiявся золотим своїм зубом. Збоку стояв,
розкарячивши ноги у шкiряних отпорках, широкоплечий чолов'яга у
росiйськiй, офiцерськiй, вiйськовiй блузi. Борода його була заросла
густою, чорною щетиною, що гостро вирiзнялася на блiдому тлi обличчя.
- Роскис, хлопче? - говорив вiн по-українськи.- У цей час спати тут не
приписано. Привикай, привикай...
- Е, що там з ним панькатись! Я його зараз пробуджу! - вигукнув один,
що сидiв на причах у мшпатому тюремному одязi... Одночасно вiн схопив з
полицi череп'яну ринку з водою i вилив її ва Володька.
Володько миттю зiрвався на ноги i без надуми кинувся на свого
напасника.
- Що? - вереснув той високим фальцетом.- На мене? Ти, паршиве щеня, - i
рвонувся злiсно на Володька. Володько був вищий, пiдняв руку, щоб вiдбити
напасть, але його схопили ззаду. Одночасно вiдчув кiлька ударiв в лице.
Вiй люто копнув ногою i малий чоловiчок у мишатому одязi полетiв на
парашу.
- Гетьте! - шарнувся зi всiєї сили Володько i вишарпнув одну руку. Його
блуза бiля пазухи трiснула й розпоролася. На нього накинулось ще кiлькох
в'язнiв, вiдчув кiлька ударiв по головi, щось дошкульно торкнулось носа,
потекло щось мокре i тепле, не мiг обтертися, кiлька червоних крапель
впало на пазуху.
Володька осадили... Мав розiрвану блузу, замазане кров'ю лице i був, як
чорт, лютий.
- Битись не маєш права! - кричали на нього.- Ти новий! Тепер ти
побачиш!
- Плюю я на вас. Я бачив краще... Я два днi перебув на полiцiї!
Це, мабуть, вплинуло.
- Ти! Будний! Лиши його! Дай чоловiковi спокiй. Не бачиш хiба?..- Це
був той самий зарослий чорною щетиною. Володько поволi обтирав носа.
Вийняв з кишенi шматок брудної матерiї i витирав кров. На деякий час його
лишили, а один навiть пiдiйшов i спитав:
- Їв що?
- Сьогоднi ще нi,- байдуже вiдповiв Володько.
Той пiдiйшов до полицi, зняв шмат хлiба i обрiзану з пляшки склянку зi
смальцем... Вiдкраяв окраєць чорного хлiба, намазав смальцем i подав
Володьковi. Обтираючи далi кров, Володько взяв окраєць, байдуже подякував
i почав їсти.
Цей наглий випадок вплинув на Володька добре. Болiла голова, але сон
проминув. Мiг принаймнi триматися на ногах або сидiти з пiднятою головою.
Оглядав поволi камеру. Той, що частував його хлiбом, здавалось, був йому
трохи знайомий. Десь його бачив. Середнього зросту, молодий, у цивiльному
одязi, не селянського вигляду, парубок. Мабуть вже сидить довше... Блiдий
i нiби опухлий.
О третiй годинi камера йшла на прохiдку. Володько йшов також, хоча це
було для нього зайве. Вiн i так чорний вiд сонця, вiтру i дощу. Навiть
синцi обличчя, що їх дiстав на полiцiї, майже непомiтнi. В'язнi не ходили
вколо, як це вiн уявляв подiбнi прохiдки, а ходили по залитому сонцем
подвiр'ю свобiдно, пустували, бавились, перекидалися словами зi знайомими
з iнших камер пiд оклики "вiддiлового", що стояв з рушницею на сторожовiй
будцi понад частоколом.
До Володька також пiдiйшов незнайомий молодий парубок iнтелiгентного,
здавалось, вигляду, який запитав:
- Слухай. Ти часом не з Погорець?
- Нi,вiдповiв Володько.
- А менi видалось... Ми, здається, десь бачились,- казав той. На ньому
дуже брудна, пропечена, розхристана, з позакачуваними до самих плечей
рукавами, синьо-смугаста сорочка.
- Не пригадую вас,- каже Володько.
- Чи не мiг би ти позичити менi на короткий час свого пояса? - запитав
той. До речi, Володько справдi мав доброго, нового, жовтої шкiри пояса, що
кожному падало у вiчi.
- У нас,каже той,- позабирали пояси, а ми потребуємо нагострити
бритву...
Володько подивився на нього пiдозрiло й недовiрливо, але чомусь зняв
свого пояса i подав його незнайомому.
- На,- казав вiн,- поверни до сьомої камери.
Той забрав пояса, вiдiйшов, на ходу подякував i зник у темнiй норi
коридору. Володько залишився без пояса, йому спадали штани, пiдтримував їх
рукою, мав розiрвану, поплямлену кров'ю блузу, з-пiд якої визирала брудна,
промочена дощами i потом, давно не бiла, а майже руда сорочка... I
виглядав, нiби обмолочений цiпом, снiп збiжжя... I був неймовiрно вибитий
зi свого звичайного поточного, дотеперiшнього життєвого наставлення, так
нiби його раптом переселили на якусь iншу позаземську планету зi зовсiм
вiдмiнними щоденними iнтересами. Все ще був пiд тим ударом, що його дiстав
на самiй границi тiєї темної, дощової, бурхливої ночi одним тим словом
"стуй!".
I що це мало те "стуй" значити? Яке його приречення? Добре? Зле?
Фатальне? Спасенне? Поки що це лиш шок, удар, прокляття. Розсипались всi
його гарячi прагнення, а перед ним лиш цiлий ряд гострих нових
неприємностей. Але досить про це. Його мозок i так пухне вiд думок, що
розпирають його, мов динамiт.
О шостiй годинi розносили коридором велику, чорну дiжку з паруючою
юшкою, яка своїм запахом нагадувала старi, залежанi лахи. Це був варений у
чистiй, благороднiй водi погано дертий пенцак, або "перлова крупа", що мiг
зватися також шротом для ладування зброї. На цю появу, з винятковим
грюкотом, вiдчинялися однi за одними дверi i з їх отворiв витикалися
переважно голi i худi руки зi всiлякими черепками, до яких мiцний, з
облiзлою, мов старий кожух, головою кухар великим дерев'яним черпаком
наливав юшку. Володько не мав ще своєї посудини, але йому хтось подав
поливаний глечик чи краще пiв глечика, черепок з вiдбитою шийкою, i йому
налили його майже по вiнця... Перша тепла, за кiлька днiв, рiдина, яка
могла навiть дуже добре замiняти їжу...
А двi години пiзнiше - молитва.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294
босих або в шкiряних вiдпорках на босу ногу людських постатей, якi сидiли,
лежали, ходили. Новоприбульця приняли досить байдуже, лишень пара питань -
звiдки, за що, скiльки... Малий, щуплий, зi золотим зубом чоловiчок -
староста камери. Вiн зупинився перед Володьком, що стояв бiля дверей
розгублено, i польсько-московською мовою сказав:
- Нє бойсєн... Всю будет харашо. А передачi будеш мати?
- Буду,вiдповiв Володько.
- Пустое. Пiвроку... Ха... Я, браток, два з половиною, i то плювать...
Володько не мав намiру вдаватися в розмови, йому хотiлося лиш без
перешкоди присiсти, сiмдесят кiлометрiв пройшов пiшки, кiлька ночей провiв
без сну, вчора, здається, востаннє поїв... Вiдiйшов вiд дверей i на
першому-лiпшому вiльному мiсцi пресiв просто на долiвцi пiд стiною.
- Я втомлений,- сказав вiн невiдомо кому. Зайвi слова, i так видно.
Сидiв з пiдiгнутими ногами, колiна лiд саме пiдборiддя i зовсiм не
збагнув, як це сталося...
- Ей, ей, ей! Слухай! Це не готель! - почув вiн над собою, нiби з неба,
глухий голос, i одночасно хтось скубнув його за волосся. Прокинувся. Перед
ним стояв той самий староста, що смiявся золотим своїм зубом. Збоку стояв,
розкарячивши ноги у шкiряних отпорках, широкоплечий чолов'яга у
росiйськiй, офiцерськiй, вiйськовiй блузi. Борода його була заросла
густою, чорною щетиною, що гостро вирiзнялася на блiдому тлi обличчя.
- Роскис, хлопче? - говорив вiн по-українськи.- У цей час спати тут не
приписано. Привикай, привикай...
- Е, що там з ним панькатись! Я його зараз пробуджу! - вигукнув один,
що сидiв на причах у мшпатому тюремному одязi... Одночасно вiн схопив з
полицi череп'яну ринку з водою i вилив її ва Володька.
Володько миттю зiрвався на ноги i без надуми кинувся на свого
напасника.
- Що? - вереснув той високим фальцетом.- На мене? Ти, паршиве щеня, - i
рвонувся злiсно на Володька. Володько був вищий, пiдняв руку, щоб вiдбити
напасть, але його схопили ззаду. Одночасно вiдчув кiлька ударiв в лице.
Вiй люто копнув ногою i малий чоловiчок у мишатому одязi полетiв на
парашу.
- Гетьте! - шарнувся зi всiєї сили Володько i вишарпнув одну руку. Його
блуза бiля пазухи трiснула й розпоролася. На нього накинулось ще кiлькох
в'язнiв, вiдчув кiлька ударiв по головi, щось дошкульно торкнулось носа,
потекло щось мокре i тепле, не мiг обтертися, кiлька червоних крапель
впало на пазуху.
Володька осадили... Мав розiрвану блузу, замазане кров'ю лице i був, як
чорт, лютий.
- Битись не маєш права! - кричали на нього.- Ти новий! Тепер ти
побачиш!
- Плюю я на вас. Я бачив краще... Я два днi перебув на полiцiї!
Це, мабуть, вплинуло.
- Ти! Будний! Лиши його! Дай чоловiковi спокiй. Не бачиш хiба?..- Це
був той самий зарослий чорною щетиною. Володько поволi обтирав носа.
Вийняв з кишенi шматок брудної матерiї i витирав кров. На деякий час його
лишили, а один навiть пiдiйшов i спитав:
- Їв що?
- Сьогоднi ще нi,- байдуже вiдповiв Володько.
Той пiдiйшов до полицi, зняв шмат хлiба i обрiзану з пляшки склянку зi
смальцем... Вiдкраяв окраєць чорного хлiба, намазав смальцем i подав
Володьковi. Обтираючи далi кров, Володько взяв окраєць, байдуже подякував
i почав їсти.
Цей наглий випадок вплинув на Володька добре. Болiла голова, але сон
проминув. Мiг принаймнi триматися на ногах або сидiти з пiднятою головою.
Оглядав поволi камеру. Той, що частував його хлiбом, здавалось, був йому
трохи знайомий. Десь його бачив. Середнього зросту, молодий, у цивiльному
одязi, не селянського вигляду, парубок. Мабуть вже сидить довше... Блiдий
i нiби опухлий.
О третiй годинi камера йшла на прохiдку. Володько йшов також, хоча це
було для нього зайве. Вiн i так чорний вiд сонця, вiтру i дощу. Навiть
синцi обличчя, що їх дiстав на полiцiї, майже непомiтнi. В'язнi не ходили
вколо, як це вiн уявляв подiбнi прохiдки, а ходили по залитому сонцем
подвiр'ю свобiдно, пустували, бавились, перекидалися словами зi знайомими
з iнших камер пiд оклики "вiддiлового", що стояв з рушницею на сторожовiй
будцi понад частоколом.
До Володька також пiдiйшов незнайомий молодий парубок iнтелiгентного,
здавалось, вигляду, який запитав:
- Слухай. Ти часом не з Погорець?
- Нi,вiдповiв Володько.
- А менi видалось... Ми, здається, десь бачились,- казав той. На ньому
дуже брудна, пропечена, розхристана, з позакачуваними до самих плечей
рукавами, синьо-смугаста сорочка.
- Не пригадую вас,- каже Володько.
- Чи не мiг би ти позичити менi на короткий час свого пояса? - запитав
той. До речi, Володько справдi мав доброго, нового, жовтої шкiри пояса, що
кожному падало у вiчi.
- У нас,каже той,- позабирали пояси, а ми потребуємо нагострити
бритву...
Володько подивився на нього пiдозрiло й недовiрливо, але чомусь зняв
свого пояса i подав його незнайомому.
- На,- казав вiн,- поверни до сьомої камери.
Той забрав пояса, вiдiйшов, на ходу подякував i зник у темнiй норi
коридору. Володько залишився без пояса, йому спадали штани, пiдтримував їх
рукою, мав розiрвану, поплямлену кров'ю блузу, з-пiд якої визирала брудна,
промочена дощами i потом, давно не бiла, а майже руда сорочка... I
виглядав, нiби обмолочений цiпом, снiп збiжжя... I був неймовiрно вибитий
зi свого звичайного поточного, дотеперiшнього життєвого наставлення, так
нiби його раптом переселили на якусь iншу позаземську планету зi зовсiм
вiдмiнними щоденними iнтересами. Все ще був пiд тим ударом, що його дiстав
на самiй границi тiєї темної, дощової, бурхливої ночi одним тим словом
"стуй!".
I що це мало те "стуй" значити? Яке його приречення? Добре? Зле?
Фатальне? Спасенне? Поки що це лиш шок, удар, прокляття. Розсипались всi
його гарячi прагнення, а перед ним лиш цiлий ряд гострих нових
неприємностей. Але досить про це. Його мозок i так пухне вiд думок, що
розпирають його, мов динамiт.
О шостiй годинi розносили коридором велику, чорну дiжку з паруючою
юшкою, яка своїм запахом нагадувала старi, залежанi лахи. Це був варений у
чистiй, благороднiй водi погано дертий пенцак, або "перлова крупа", що мiг
зватися також шротом для ладування зброї. На цю появу, з винятковим
грюкотом, вiдчинялися однi за одними дверi i з їх отворiв витикалися
переважно голi i худi руки зi всiлякими черепками, до яких мiцний, з
облiзлою, мов старий кожух, головою кухар великим дерев'яним черпаком
наливав юшку. Володько не мав ще своєї посудини, але йому хтось подав
поливаний глечик чи краще пiв глечика, черепок з вiдбитою шийкою, i йому
налили його майже по вiнця... Перша тепла, за кiлька днiв, рiдина, яка
могла навiть дуже добре замiняти їжу...
А двi години пiзнiше - молитва.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294