"Не
руш! Посидь! Не гарцюй! Не займай! Розiб'єш! Порвеш!.." I скрiзь, що не
вiзьме, куди не кинься, все заборонено, все не можна. А важне, чому? Чому
йому все забороняють? Чому вiн мусить вiчно коптiти в тiй хатi? Хоч би
песика впустили коли, так нi. "Поганий. Блохи розносить". I не поганий
вiн, i не розносить блiх. Скiльки вже вiн у них, а Володько не бачив нi
одної блохи.
НА РIЗДВО
Тиждень перед Рiздвяними святками залишив батько каменоломню i був
дома... Тут також завелося досить роботи. (Це вже робота). Треба було з
Григорчуком закiнчити. Вiд коней залишилося йому бiльш, нiж сподiвався, бо
аж вiсiмдесят карбованцiв.
До коней має, видно, Матвiй щастя. Купленi "шкапенята", що спочатку
ледве ноги волочили, почали дуже швидко поправлятися. Не їли вони вiвса,
бо все пiшло "на землю", зате їли добру сiчку, облиту картопляною юшкою.
До того мали досить конюшини, а це не те, що тобi яка-небудь болотяна
смердяча отава. До всього, каже Матвiй, худоба любить, щоб за нею
припильнувати, доглянути. В час накорми, в час напiй, вичисти, не давай
якої-небудь води, а завжди джерельної, бо худобинi також погана вода
шкодить.
Свої мiркування Матвiй здiйснює на практицi i може похвалитися добрими
вислiдами. Його конi й худоба виглядали завжди добре, сито, чепурно. Рано
та ввечерi переважно сам усе то оглядав, а в полуднi, коли не було й
Василя, мусiла то робити Настя. У хлiвi було тепло та сухо, в жолобах
завжди щось iз корму, i тому не диво, що тi двi шкапи, якi ледве долiзли з
ярмарку, дуже швидко пiдняли вуха i почали вбиратися в стерво. При входi
Матвiя вони вiтали його своїм "гi-гi-гi!", що тому дуже подобалося.
Також дуже велике замилування до коней має Василь. Любить до них i
зайти, i поплескати по стегнах, i почистити згреблом, i нiколи не минає
нагоди, щоб не похизуватися перед iншими своїм знанням цих тварин, їх
породи, їх вiку, їх цiни. I як трапиться яку чужу коняку надибати, завжди
її обмацає, потягне за рипицю, "чи тверда", загляне в зуби, "скiльки
рокiв", скаже скiльки за неї "можна дiстати" i особливо добре пам'ятає
мастi коней усiх знайомих i незнайомих ген навкруги у Дерманi, у Лебедях i
навiть iнших селах. Любив надто мастi сiрi, гнiдi i карi, особливою
пошаною користались у нього лисi, бiлокопитi, i винятково не любив рябих.
Рябих коней не може терпiти.
Володько то вже на такому не розумiється. До коней, правда, вiн ще не
дорiс, але i взагалi вiн мало цiкавиться господаркою. Його бiльше
цiкавлять книжки, та малюнки, та спiв, та музика, та школа, та мiста, та
краї далекi, та всiлякi розповiдi про страшне, про незбагнуте та про Боже.
Про це лиш думає i мрiє, забиває собi i iншим тим голову i не дає нiкому
спокою своїми вiчними запитами, на якi рiдко дiстає вiдповiдi.
Поволi наближались до Рiздвяних свят. Приготування до них почалися вже
тиждень перед ними. Цього року не виглядатимуть вони надто пишно. Льоху,
що годували, "земля з'їла", а без "свiжини" що то за свята. Анi тобi
ковбас, анi печенi, анi сала. Але все-таки - звiдки-звiдки i якось
зiгналось. Мовляв, коли вже цiлий пiст на хлiбi та водi, то хай хоч у
свято дещо по-людськи. Куплено риби, рису, цукру. Сушенi грушi, сливи та
яблука свої. Господи Боже - мало не два карбованцi готовими грiшми
видалось, аж страх подумати - таке нечуване марнотратство. Але ж на
Свят-Вечiр, як не кажи, а без дванадцяти страв обiйтись не можна, хоча
тепер тi "забобони" вже вiдходять i хоча Матвiй усiма силами проти тих
забобонiв. Що там казати, що видумувати, наїжся по-людськи, Богу помолися,
пiди, як можеш, до церкви, книгу добру, божественну прочитай i маєш свято.
Але за забобонами горою Настя - як батьки, як дiди, так i ми будемо
робити, не ми тi закони писали, не нам їх i касувати, а не добра та
пташка, що свого гнiзда цурається. I вона пече, i варить, i смажить,
правда, дванадцять не два-надцять страв, а до половини завжди доходила. I
фасольову юшку з олiєю, i смажену та запечену в тiстi рибу, i душену
капусту на вареники, i кутю з узваром, i всiлякi там iншi калачi, книшi,
ковбаси, та рiзнi, рiзнi витребеньки, що їх i не перелiчиш. Не забуто
також i за пару пляшок, якби то хто надумав навинутися з Рiздвом Христовим
привiтати далеких хуторян. I хiба для такої бiдної родини треба ще чогось
iншого? Що це пани якi, чи хтозна що.
Сiна на покуть та дiдуха з жита - це вже Володькова турбота, i виконує
вiн її дуже ретельно, дай Боже, щоб усi свої справи так пильнували. I
носив, i розволiкав скрiзь сiно, i смiтив, i вигляд мав при тому, нiби вiн
пiп який, що служить урочисту службу в церквi. Чекав же вiн того свята i
не мiг нiяк дочекатися, так йому вже той пiст набрид, цiла та проклята
цибуля, та картопля, та огiрки, а особливо та самота i та щоденна праця. А
тут ось свято, усього буде повно, i поїдуть до церкви, i побачать усiх
своїх, а потiм напевно приїде дiд iз Запорiжжя, тiтка Зiнька iз Залужжя,
можливо, обидвi Катерини - залузька й клопiтська, дядько Єлисей, можливо й
дядько Омелько... Володьковi копiйки, гостинцi, щось почує нового,
похвалиться, як то вiн уже читати та писати вмiє, а там пiде з колядою до
мельника та побережника, заколядує копiйок з п'ять грошей, а там i до них
колядники навинуться чого доброго зi звiздою та з дзвiнком церковним. I як
тут не радiти зi свята i як тут не метушитися?
I от нарештi останнiй день - Свят-Вечiр, i от нарештi вечорiє. На дворi
все впорано, сiчки на цiлий тиждень нарiзано, дров цiлу стосу наколено,
води повну дiжку наношено. У хатi усе також напечене та наварене, i такi
тут пахощi, що хоч би святим був, то i то не вдержишся, щоб не згрiшити i
чогось смачного, як мама не бачать, заздалегiдь не покуштувати.
I нарештi всi сходяться до хати, i нарештi всi готовляться сiдати за
святу вечерю. Розумiється, що Володько скрiзь першим товчеться. Мати каже,
що де ного не посiй, то вродиться. Хведот i здалека йому не дорiвнює, хоча
i той не дармує. А для Володька то все так чомусь робиться повiльно, всi
такi вайлуватi, нерухливi, i чому б, коли вже свято, та не сiдати раз-два
за стiл, брати новi ложки i їсти. i чого тут ще всiлякi тi проволоки. А
тут ще ось засвiтили перед образами лампадку та свiчки i всiм кажуть
ставати навколiшки i молитися.
Хоча все це Володьковi досить подобається, i та лампадка, i тi
свiчечки... у хатi напiв'ясно, i тепло, i гарно. Мати он застелила стола
таким чистим i вишиваним настiльником, що до нього аж страшно
доторкнутися. А на столi пiд настiльником жито та всiляка пашня, а зверху
з одного кiнця калач бiлий з плетiнкою, а з другого книш круглий з
кружечком зробленим квартою, з якої п'ють воду.
I от усi, не виключаючи i Хведота, моляться. Батько, звичайно, спереду,
з книжкою, молиться вiн довго, сорокате "Господи помилуй", та iрмоси, та
кондаки всiлякi, широко i уважно хреститься.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294
руш! Посидь! Не гарцюй! Не займай! Розiб'єш! Порвеш!.." I скрiзь, що не
вiзьме, куди не кинься, все заборонено, все не можна. А важне, чому? Чому
йому все забороняють? Чому вiн мусить вiчно коптiти в тiй хатi? Хоч би
песика впустили коли, так нi. "Поганий. Блохи розносить". I не поганий
вiн, i не розносить блiх. Скiльки вже вiн у них, а Володько не бачив нi
одної блохи.
НА РIЗДВО
Тиждень перед Рiздвяними святками залишив батько каменоломню i був
дома... Тут також завелося досить роботи. (Це вже робота). Треба було з
Григорчуком закiнчити. Вiд коней залишилося йому бiльш, нiж сподiвався, бо
аж вiсiмдесят карбованцiв.
До коней має, видно, Матвiй щастя. Купленi "шкапенята", що спочатку
ледве ноги волочили, почали дуже швидко поправлятися. Не їли вони вiвса,
бо все пiшло "на землю", зате їли добру сiчку, облиту картопляною юшкою.
До того мали досить конюшини, а це не те, що тобi яка-небудь болотяна
смердяча отава. До всього, каже Матвiй, худоба любить, щоб за нею
припильнувати, доглянути. В час накорми, в час напiй, вичисти, не давай
якої-небудь води, а завжди джерельної, бо худобинi також погана вода
шкодить.
Свої мiркування Матвiй здiйснює на практицi i може похвалитися добрими
вислiдами. Його конi й худоба виглядали завжди добре, сито, чепурно. Рано
та ввечерi переважно сам усе то оглядав, а в полуднi, коли не було й
Василя, мусiла то робити Настя. У хлiвi було тепло та сухо, в жолобах
завжди щось iз корму, i тому не диво, що тi двi шкапи, якi ледве долiзли з
ярмарку, дуже швидко пiдняли вуха i почали вбиратися в стерво. При входi
Матвiя вони вiтали його своїм "гi-гi-гi!", що тому дуже подобалося.
Також дуже велике замилування до коней має Василь. Любить до них i
зайти, i поплескати по стегнах, i почистити згреблом, i нiколи не минає
нагоди, щоб не похизуватися перед iншими своїм знанням цих тварин, їх
породи, їх вiку, їх цiни. I як трапиться яку чужу коняку надибати, завжди
її обмацає, потягне за рипицю, "чи тверда", загляне в зуби, "скiльки
рокiв", скаже скiльки за неї "можна дiстати" i особливо добре пам'ятає
мастi коней усiх знайомих i незнайомих ген навкруги у Дерманi, у Лебедях i
навiть iнших селах. Любив надто мастi сiрi, гнiдi i карi, особливою
пошаною користались у нього лисi, бiлокопитi, i винятково не любив рябих.
Рябих коней не може терпiти.
Володько то вже на такому не розумiється. До коней, правда, вiн ще не
дорiс, але i взагалi вiн мало цiкавиться господаркою. Його бiльше
цiкавлять книжки, та малюнки, та спiв, та музика, та школа, та мiста, та
краї далекi, та всiлякi розповiдi про страшне, про незбагнуте та про Боже.
Про це лиш думає i мрiє, забиває собi i iншим тим голову i не дає нiкому
спокою своїми вiчними запитами, на якi рiдко дiстає вiдповiдi.
Поволi наближались до Рiздвяних свят. Приготування до них почалися вже
тиждень перед ними. Цього року не виглядатимуть вони надто пишно. Льоху,
що годували, "земля з'їла", а без "свiжини" що то за свята. Анi тобi
ковбас, анi печенi, анi сала. Але все-таки - звiдки-звiдки i якось
зiгналось. Мовляв, коли вже цiлий пiст на хлiбi та водi, то хай хоч у
свято дещо по-людськи. Куплено риби, рису, цукру. Сушенi грушi, сливи та
яблука свої. Господи Боже - мало не два карбованцi готовими грiшми
видалось, аж страх подумати - таке нечуване марнотратство. Але ж на
Свят-Вечiр, як не кажи, а без дванадцяти страв обiйтись не можна, хоча
тепер тi "забобони" вже вiдходять i хоча Матвiй усiма силами проти тих
забобонiв. Що там казати, що видумувати, наїжся по-людськи, Богу помолися,
пiди, як можеш, до церкви, книгу добру, божественну прочитай i маєш свято.
Але за забобонами горою Настя - як батьки, як дiди, так i ми будемо
робити, не ми тi закони писали, не нам їх i касувати, а не добра та
пташка, що свого гнiзда цурається. I вона пече, i варить, i смажить,
правда, дванадцять не два-надцять страв, а до половини завжди доходила. I
фасольову юшку з олiєю, i смажену та запечену в тiстi рибу, i душену
капусту на вареники, i кутю з узваром, i всiлякi там iншi калачi, книшi,
ковбаси, та рiзнi, рiзнi витребеньки, що їх i не перелiчиш. Не забуто
також i за пару пляшок, якби то хто надумав навинутися з Рiздвом Христовим
привiтати далеких хуторян. I хiба для такої бiдної родини треба ще чогось
iншого? Що це пани якi, чи хтозна що.
Сiна на покуть та дiдуха з жита - це вже Володькова турбота, i виконує
вiн її дуже ретельно, дай Боже, щоб усi свої справи так пильнували. I
носив, i розволiкав скрiзь сiно, i смiтив, i вигляд мав при тому, нiби вiн
пiп який, що служить урочисту службу в церквi. Чекав же вiн того свята i
не мiг нiяк дочекатися, так йому вже той пiст набрид, цiла та проклята
цибуля, та картопля, та огiрки, а особливо та самота i та щоденна праця. А
тут ось свято, усього буде повно, i поїдуть до церкви, i побачать усiх
своїх, а потiм напевно приїде дiд iз Запорiжжя, тiтка Зiнька iз Залужжя,
можливо, обидвi Катерини - залузька й клопiтська, дядько Єлисей, можливо й
дядько Омелько... Володьковi копiйки, гостинцi, щось почує нового,
похвалиться, як то вiн уже читати та писати вмiє, а там пiде з колядою до
мельника та побережника, заколядує копiйок з п'ять грошей, а там i до них
колядники навинуться чого доброго зi звiздою та з дзвiнком церковним. I як
тут не радiти зi свята i як тут не метушитися?
I от нарештi останнiй день - Свят-Вечiр, i от нарештi вечорiє. На дворi
все впорано, сiчки на цiлий тиждень нарiзано, дров цiлу стосу наколено,
води повну дiжку наношено. У хатi усе також напечене та наварене, i такi
тут пахощi, що хоч би святим був, то i то не вдержишся, щоб не згрiшити i
чогось смачного, як мама не бачать, заздалегiдь не покуштувати.
I нарештi всi сходяться до хати, i нарештi всi готовляться сiдати за
святу вечерю. Розумiється, що Володько скрiзь першим товчеться. Мати каже,
що де ного не посiй, то вродиться. Хведот i здалека йому не дорiвнює, хоча
i той не дармує. А для Володька то все так чомусь робиться повiльно, всi
такi вайлуватi, нерухливi, i чому б, коли вже свято, та не сiдати раз-два
за стiл, брати новi ложки i їсти. i чого тут ще всiлякi тi проволоки. А
тут ще ось засвiтили перед образами лампадку та свiчки i всiм кажуть
ставати навколiшки i молитися.
Хоча все це Володьковi досить подобається, i та лампадка, i тi
свiчечки... у хатi напiв'ясно, i тепло, i гарно. Мати он застелила стола
таким чистим i вишиваним настiльником, що до нього аж страшно
доторкнутися. А на столi пiд настiльником жито та всiляка пашня, а зверху
з одного кiнця калач бiлий з плетiнкою, а з другого книш круглий з
кружечком зробленим квартою, з якої п'ють воду.
I от усi, не виключаючи i Хведота, моляться. Батько, звичайно, спереду,
з книжкою, молиться вiн довго, сорокате "Господи помилуй", та iрмоси, та
кондаки всiлякi, широко i уважно хреститься.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294