Ну, вона ще накине два грошi i
хай вона не доживе до шабасу, коли то варто бiльше.
- Ну, вже бери - хай тебе халєра,- резюмує Матвiй i зупиняє конi. За
цей час устигли доїхати сливе до середини мiста. Починається рахування,
спочатку яєць, пiсля грошей. Жидiвка оглядає кожне яйце, декотре проглядає
на сонце, Матвiй пильно за нею слiдкує, щоб "клята" не общитала.
- А що хочете за пiвня? - питає одразу.
- Ти-но плати за яйця, а там будемо говорити за пiвня. Жидiвка виймає з
глибокої, заяложеної кишенi великий гаманець-пулярес i тремтячими руками
вiдлiчує срiбними й мiдяками п'ять золотих i двадцять два грошi, тобто
вiсiмдесят шiсть копiйок, подає їх Матвiєвi, той ще раз перелiчує, ховає
до вузлика, а пiсля починається вперта i доготривала боротьба за пiвня.
Жидiвка знов клене себе, знов без упину лементує, Матвiй знов лає її, знов
обiцяє оперезати її батюгою, жене до ста чортiв. Жидiвка тим не
ображається, приймає то як належне до продажу, i по довгому торзi годяться
на сорокiвку i грошiв двадцять. Пiврубля, що його вперто домагався Матвiй,
нiяк не можна вдержати, натомiсть жидiвка дiйшла до цiєї суми вiд одного
золотого, осудивши нещасного пiвня геть дощенту, що вона, либонь, купує
самi костi та пiр'я i хай вона ще сьогоднi "своїх дiтей не побачить", коли
вона не втратять на ньому половину.
- Чорти тебе не вiзьмуть,- зазиачує вже спокiйно Матвiй i ховає свої
сорокiвки. А вiд'їхавши далi, з полегшею сказав:
- Слава Богу, що позбувся клопоту.- Терпiти не мiг вознi з яйцями та
курми - бабське дiло.
А Володько весь час уперто слiдкує за цiєю боротьбою. Вiн весь у душi
на боцi батька, i його нехiть до жидiвки дуже виразна. Вiн майже
переконаний, що "та клята" їх усе-таки обдурила, що тi яйця i той пiвень
коштують значно бiльше, але вiн мовчить. Не його дiло до цього втручатися.
Вiн ось уже не встигає на всi боки озиратися, щоб усе бачити, щоб нiчого
не пропустити. Усе тут йому подобається, i як було б добре i собi тут
жити. I крамницi, i люди, i панночки такi делiкатнi, спiднички на них такi
тоненькi, аж прозорi, i черевички маленькi на маленьких ногах, i жебонять
вони, мовби малi дiти, такими тоненькими голосочками. Очi хлопця хочуть
усе обняти, але хiба то можливо?
Доїхали до великого мосту. Знов нове. I сам мiст, i рiка широка, якої
ще нiколи не бачив, далi муре з вежами видно. Батько не має часу всього
того пояснити, тут треба пильнувати, щоб нi на кого не наїхати, але
все-таки тицьнув батогом на мури i сказав:
- То замок князя Острозького. А це ось рiчка Горинь. До неї отам далi в
Рiвному i наша рiчка впадає.
О, Володько вже чув про того Острозького, це, либонь, той самий, що ото
їхав тим конем i на нього дикий вепр напав i що вiн збудував монастир у
Дерманi. Його образ з "частинкою мощей" висить у тому монастирi...
А Горинь рiчка широка i гарна, так от вона де, у нiй, мабуть, i риби
безлiч, але, напевно б, i втопився одразу, дна зовсiм не видно.
Переїхали до Нового мiста i зупинилися на торговицi. Тут уже безлiч
пiдвiд, що годi пройти, скрiзь снують дядьки, жиди, галас неймовiрний,
погано пахне i духота нестерпна.
Матвiй закладає коням опалку i одразу вiдходить. Володько мусить сидiти
на возi i пражитися на сонцi - приємнiсть абияка, але вiн не нарiкає. Вiн
знає, що за щось його мусять iз собою брати, що їхати так даремно для
самої приємностi йому не належиться. I, як звичайно в таких випадках, тут
стiльки цiкавого, що й немає часу сумувати. Вози, конi, дядьки, хтось
приходить, хтось вiдходить, там щось торгують, б'ють долонею в долоню,
клянуться, божаться, розходяться, знов сходяться. Усе то полонить
Володькову увагу, все то його дуже цiкавить.
А по довшому часi приходить батько, обвантажений двома фабричними
серпами, новою косою i ще якимись пакуночками. Володько дiстає своє -
велику, за три копiйки, французьку булку. Його радостi немає меж. До
Матвiєвого воза починають сходитися дядьки, оглядають серпи, випробовують
косу. Серпи знаходять добрими, а косою довго по черзi подзвонювали об
обруч колеса, i думки їх розходились. Однi казали, що "нiчого собi", iншi
знов, що "здається, зам'яка".
Матвiй казав:
- Яка є, така є. Косу i жiнку не вгадаєш.
- То, знаєте, найлучче купувати косу у кацапа. Я, бачте, ще позаторiк
купив, скiсок один лишився, але тне, як бритва,- говорить один.
- То як попадеш,- говорить другий.- Я, було, також купив у кацапа, а
покосив трохи i викинув. Нiби з бляхи.
Довго говорили про серпи та коси, хто де i коли купив, як купив i що
купив, згадували старi ковальськi серпи, якi то вони були добрi, зовсiм не
те, що тепер ота фабрична тендита. Хтось при тому i ковалiв-циган згадав,
що вони, мовляв, виробляли найкращi серпи i що з них взагалi були ковалi
добрi.
I наговорившись уволю - розходяться. Матвiй з Володьком полуднають -
чорний, житнiй хлiб, свiжi, малосольнi огiрки i по шматку старого сала.
Свою булку Володько береже, вiн має привезти її додому i похвалиться нею
Хведотовi. Пополуднi Матвiй одразу здiймає опалку, гнуздає конi i вони
iдуть додому. Дорога не близька - двадцять верстов, до вечора ледве
доплужаться. По дорозi бiля рiчки напувають конi. Володько знов весь
увага, але тепер його дещо турбує булка, йому дуже кортить її спробувати i
по часi вiн вiдриває вiд неї шматочок - навiть не було видно. Але булка
так йому смакує, що, їдучи далi, вiн усе щипає i щипає, поки з неї лишився
тiльки малий кусник, що його навiть соромно везти додому. Вiн так i не
привiз нiчого i лише на другий день похвалився Хведотовi, що вiн самий
з'їв цiлу велику булку.
I взагалi пiсля цiєї поїздки Володько стає розумним неймовiрно. Вiн там
стiльки того бачив, що в цiлому Дерманi ледве хто мiг бiльше чогось
бачити, i Хведот просто чудується, як його у свiтi є стiльки всiлякої
всячини i як то все можна пам'ятати. А Володьковi довго ще марилось мiсто,
воно навiть йому снилось, а дещо згодом вiн почав морочити маму, щоб
купити йому такого кашкета зi звiздою, як то вiн бачив у того городовика,
хоча це його бажання нiколи не сповнилось.
Жнива видались добрi, жито вродило та й пшениця була не кепською, от
хiба дещо вилягла. Настя в тяжi, а тому прийшлося кликнуть дiвчат. Коли
воно дещо полiпшиться, коли засiки заповняться зерном, а кадуби борошном,
коли в боднi появиться дещо скоромного, тодi воно i дихати легше, i, може,
тодi, думала Настя, i "вiн" дещо втихомириться i залишить отi свої поїздки
хтозна-де по цiлому свiтi, хоча вона добре знає, що "його" не переговориш
i не перепреш i що "вiн" задумає, те i зробить.
А воно тут не так-то вже i зле. Маємо ось i хлiб, i до хлiба, правда,
воно прийшлося отягнутись дещицю, зате ж десятина поля є, аби Бог дав,
людоньки, здоровля, а решта - фрашки.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294
хай вона не доживе до шабасу, коли то варто бiльше.
- Ну, вже бери - хай тебе халєра,- резюмує Матвiй i зупиняє конi. За
цей час устигли доїхати сливе до середини мiста. Починається рахування,
спочатку яєць, пiсля грошей. Жидiвка оглядає кожне яйце, декотре проглядає
на сонце, Матвiй пильно за нею слiдкує, щоб "клята" не общитала.
- А що хочете за пiвня? - питає одразу.
- Ти-но плати за яйця, а там будемо говорити за пiвня. Жидiвка виймає з
глибокої, заяложеної кишенi великий гаманець-пулярес i тремтячими руками
вiдлiчує срiбними й мiдяками п'ять золотих i двадцять два грошi, тобто
вiсiмдесят шiсть копiйок, подає їх Матвiєвi, той ще раз перелiчує, ховає
до вузлика, а пiсля починається вперта i доготривала боротьба за пiвня.
Жидiвка знов клене себе, знов без упину лементує, Матвiй знов лає її, знов
обiцяє оперезати її батюгою, жене до ста чортiв. Жидiвка тим не
ображається, приймає то як належне до продажу, i по довгому торзi годяться
на сорокiвку i грошiв двадцять. Пiврубля, що його вперто домагався Матвiй,
нiяк не можна вдержати, натомiсть жидiвка дiйшла до цiєї суми вiд одного
золотого, осудивши нещасного пiвня геть дощенту, що вона, либонь, купує
самi костi та пiр'я i хай вона ще сьогоднi "своїх дiтей не побачить", коли
вона не втратять на ньому половину.
- Чорти тебе не вiзьмуть,- зазиачує вже спокiйно Матвiй i ховає свої
сорокiвки. А вiд'їхавши далi, з полегшею сказав:
- Слава Богу, що позбувся клопоту.- Терпiти не мiг вознi з яйцями та
курми - бабське дiло.
А Володько весь час уперто слiдкує за цiєю боротьбою. Вiн весь у душi
на боцi батька, i його нехiть до жидiвки дуже виразна. Вiн майже
переконаний, що "та клята" їх усе-таки обдурила, що тi яйця i той пiвень
коштують значно бiльше, але вiн мовчить. Не його дiло до цього втручатися.
Вiн ось уже не встигає на всi боки озиратися, щоб усе бачити, щоб нiчого
не пропустити. Усе тут йому подобається, i як було б добре i собi тут
жити. I крамницi, i люди, i панночки такi делiкатнi, спiднички на них такi
тоненькi, аж прозорi, i черевички маленькi на маленьких ногах, i жебонять
вони, мовби малi дiти, такими тоненькими голосочками. Очi хлопця хочуть
усе обняти, але хiба то можливо?
Доїхали до великого мосту. Знов нове. I сам мiст, i рiка широка, якої
ще нiколи не бачив, далi муре з вежами видно. Батько не має часу всього
того пояснити, тут треба пильнувати, щоб нi на кого не наїхати, але
все-таки тицьнув батогом на мури i сказав:
- То замок князя Острозького. А це ось рiчка Горинь. До неї отам далi в
Рiвному i наша рiчка впадає.
О, Володько вже чув про того Острозького, це, либонь, той самий, що ото
їхав тим конем i на нього дикий вепр напав i що вiн збудував монастир у
Дерманi. Його образ з "частинкою мощей" висить у тому монастирi...
А Горинь рiчка широка i гарна, так от вона де, у нiй, мабуть, i риби
безлiч, але, напевно б, i втопився одразу, дна зовсiм не видно.
Переїхали до Нового мiста i зупинилися на торговицi. Тут уже безлiч
пiдвiд, що годi пройти, скрiзь снують дядьки, жиди, галас неймовiрний,
погано пахне i духота нестерпна.
Матвiй закладає коням опалку i одразу вiдходить. Володько мусить сидiти
на возi i пражитися на сонцi - приємнiсть абияка, але вiн не нарiкає. Вiн
знає, що за щось його мусять iз собою брати, що їхати так даремно для
самої приємностi йому не належиться. I, як звичайно в таких випадках, тут
стiльки цiкавого, що й немає часу сумувати. Вози, конi, дядьки, хтось
приходить, хтось вiдходить, там щось торгують, б'ють долонею в долоню,
клянуться, божаться, розходяться, знов сходяться. Усе то полонить
Володькову увагу, все то його дуже цiкавить.
А по довшому часi приходить батько, обвантажений двома фабричними
серпами, новою косою i ще якимись пакуночками. Володько дiстає своє -
велику, за три копiйки, французьку булку. Його радостi немає меж. До
Матвiєвого воза починають сходитися дядьки, оглядають серпи, випробовують
косу. Серпи знаходять добрими, а косою довго по черзi подзвонювали об
обруч колеса, i думки їх розходились. Однi казали, що "нiчого собi", iншi
знов, що "здається, зам'яка".
Матвiй казав:
- Яка є, така є. Косу i жiнку не вгадаєш.
- То, знаєте, найлучче купувати косу у кацапа. Я, бачте, ще позаторiк
купив, скiсок один лишився, але тне, як бритва,- говорить один.
- То як попадеш,- говорить другий.- Я, було, також купив у кацапа, а
покосив трохи i викинув. Нiби з бляхи.
Довго говорили про серпи та коси, хто де i коли купив, як купив i що
купив, згадували старi ковальськi серпи, якi то вони були добрi, зовсiм не
те, що тепер ота фабрична тендита. Хтось при тому i ковалiв-циган згадав,
що вони, мовляв, виробляли найкращi серпи i що з них взагалi були ковалi
добрi.
I наговорившись уволю - розходяться. Матвiй з Володьком полуднають -
чорний, житнiй хлiб, свiжi, малосольнi огiрки i по шматку старого сала.
Свою булку Володько береже, вiн має привезти її додому i похвалиться нею
Хведотовi. Пополуднi Матвiй одразу здiймає опалку, гнуздає конi i вони
iдуть додому. Дорога не близька - двадцять верстов, до вечора ледве
доплужаться. По дорозi бiля рiчки напувають конi. Володько знов весь
увага, але тепер його дещо турбує булка, йому дуже кортить її спробувати i
по часi вiн вiдриває вiд неї шматочок - навiть не було видно. Але булка
так йому смакує, що, їдучи далi, вiн усе щипає i щипає, поки з неї лишився
тiльки малий кусник, що його навiть соромно везти додому. Вiн так i не
привiз нiчого i лише на другий день похвалився Хведотовi, що вiн самий
з'їв цiлу велику булку.
I взагалi пiсля цiєї поїздки Володько стає розумним неймовiрно. Вiн там
стiльки того бачив, що в цiлому Дерманi ледве хто мiг бiльше чогось
бачити, i Хведот просто чудується, як його у свiтi є стiльки всiлякої
всячини i як то все можна пам'ятати. А Володьковi довго ще марилось мiсто,
воно навiть йому снилось, а дещо згодом вiн почав морочити маму, щоб
купити йому такого кашкета зi звiздою, як то вiн бачив у того городовика,
хоча це його бажання нiколи не сповнилось.
Жнива видались добрi, жито вродило та й пшениця була не кепською, от
хiба дещо вилягла. Настя в тяжi, а тому прийшлося кликнуть дiвчат. Коли
воно дещо полiпшиться, коли засiки заповняться зерном, а кадуби борошном,
коли в боднi появиться дещо скоромного, тодi воно i дихати легше, i, може,
тодi, думала Настя, i "вiн" дещо втихомириться i залишить отi свої поїздки
хтозна-де по цiлому свiтi, хоча вона добре знає, що "його" не переговориш
i не перепреш i що "вiн" задумає, те i зробить.
А воно тут не так-то вже i зле. Маємо ось i хлiб, i до хлiба, правда,
воно прийшлося отягнутись дещицю, зате ж десятина поля є, аби Бог дав,
людоньки, здоровля, а решта - фрашки.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294