Матвiй, як звичайно, до слова не втручався, а сусiди дивувалися. Трохи
згодом Володько був одягнутий, вийшов i пiшов проти вiтру в напрямку
заходу. I коли вийшов - вiдчув стiльки пружностi й сили, що далебi не
йшов, а гнався, бiг, летiв. Хотiлося швидше там бути. О, як вiн все-таки
зрослий з тiєю сiрою просторовiстю, заставленою купками солом'яно-бiлих
хижок з тими прорiзами розсвiтлених вiконець. З тими дядьками, тiтками,
запахом диму i гною, гавкiвнею собак, скрипiнням ворiт та криничних
журавлiв. Так. Село. Ось воно довкруги в темнотi, тут затишнiше, вiтер
топчеться по верхах дерев i шумить навiжено, до очей сипле дрiбним
снiгом... Вiконечка в темнотi ледве манячiють, темна закутана постать,
"добривечiр", копка, бiла пiд ногами рiвнина.
А ось i читальня, всi вiкна свiтяться, через них видно людськi постатi
всерединi. Володько рiшає не заходити одразу до читальнi, це наробило б
забагато метушнi. Чи не краще було б знайти десь Сергiя i розвiдатись, що
тут, властиво, дiється, але вiн напевно тут в читальнi. Вирiшив все-таки
йти до Сергiя i коли б не застав його дома - просив би когось, щоб його
покликали.
Але Сергiй був дома i не сам, а з ним Кiндрат i навiть Антiн. Звичайно,
нудились, сидiли похнюплено, перекидались окремими словами, i коли
вiдчинились хатнi дверi i в них появився у своєму жовтому кожушку i чорнiй
кепцi Володько, вони всi троє зiрвалися зi своїх мiсць, мов облитi
окропом.
- Свят, свят, свят! Чи не є це мара, хлопцi! - викрикнув, звичайно
неголосний, Сергiй.
- Амiнь! Справжня! Здоровi, козарлюги! - енергiйно увiрвався Володько i
мiцно потиснув кожному руку.- Що нового?
- Що нового! - озвався бурхливо Кiндрат.- Тут, брате, без тебе просто
канiтєль. Ось сидимо i радимось. Добре, що прибув - тепер рiшай. У нас
вiйна.
- Що за вiйна? - смiявся Володько.
- Йон. Той сучий пасинок, робить наступ на читальню й кооператив.
Розкажи... - звернувся Кiндрат до Сергiя.
- Е-е-е! - досадно говорив Сергiй, i його верхня, iз заростом губа
помiтно здригалася.Йона ти знаєш... Ходив, ходив аж доходився. Тепер вiн
тут пан, Троцький... Як тiльки ти вiдiйшов - почав збирати та намовляти...
I на тебе вказував... Диви он, мовляв... Ге! I багато пiшло за ним... I
Iлько вже там, i Никон там, i Демид хитається... Побрався з Ганкою, а вона
тепер Кляра Цеткiн, обробляє жiнок... Хочуть перебрати кооперативу...
Стара управа... Ти ж знаєш: Рона - голова, Iлько - секретар, я -
бухгалтер, Кiндрат, Антiн i Симон - члени... Але ж Симон - зайво казати...
П'яниця, нероба, його втягнув Рона задля товариства "мокрого клубу". А я
оце був у Крем'янцi i менi там сказали: як тiльки переберуть камонiсти -
кiнець нашiй лавочцi... Тепер до нас перевели "постерунок",у дяковiй хатi
сiм полiцаїв, по селi бешкети... На Рiздво Йон зробив дебош y церквi -
зiбрав свою галайстру, зайшли до церкви в шапках з цигарками в зубах...
Люди мало його не розiрвали. Тепер вони збирають пiдписи, щоб зiбрати
надзвичайнi збори, i завтра це має статися... Я, Антiн i Кiндрат вирiшили
воювати. До останнього. Проти Йона... А тепер нам цiкаво, що на це ти...
Всi три дивились на Володька.
- Яз вами,промовив вiн.- Ясно. Я "туди" йти - йшов, але не дiйшов i
добре, що не дiйшов, а за науку заплатив, бо бачив на власнi очi людей з
того ославленого раю... Тисячами тiкають... А тут ми мали б самi лiзти в
його лабети. Хлопцi! Кажу. Це не большевизм, це чума! З Йоном будемо
боротись... До останнього! Або ми, або вiн.
На це звiвся Антiн, а його дебела постать сягала пiд самий сволок...
- Ти, Володьку, викликав того вовка - ти його мусиш загнати назад. Село
кипить, як казан, по хатах деруться. Я вчора одному паршуковi викришив
кiлька зубiв. Йди ти, кажу, iк чорту з тими своїми лєнiнами... А вiн до
мене з матюком... О-о, коли ти вже до матерi заїжджаєш, то вже зась.
Мазнув його по зубах, що той полетiв в коцюбник, а два зуби у смiтник
виплював. На мене хотiли накинутись, але не вдалось.- I Ангiн байдуже
пiдняв свого кулака. Володько з пошаною дивився на мого барки.
- Зате Йон. Ех! У нього ще всi зуби i тверда рука,- докинув Кiндрат.
- Ну, що ж... У нього зуби - у мене зуби. Будемо гризтись,- розвiв
незграбно руками Антiн.
- А знаєте... Я чув,- заговорив Кiндрат,- Йон хоче вiдкрити свою
"лавку". На мiсцi козака... У Григорковiй хатi...
- Та бре... - озвався Антiн.
- Їй-бо! Ганка намовляє Григорка, щоб той викинув козака... А козак
зв'язався з комендантом...
- 0-ха-ха! Отодi б наш кооператив дiйсно ляснув,- сказав Володько.- Але
ж то буде коломийка, I козак... А в нього все ще купують? - питав
Володько.
- Як не будуть купувати,- озвався Сергiй... - Тож наш "прикажчик" там
днює й ночує. Ех, Рона, Рона... Казав йому не в'язатись з таким
пройдисвiтом... Всiх покупцiв до козака спрямовує. А Рона не вiрить... То
ж його Бухлов... Iнтелiгентний человек... Щоб вiн здох, такий.
Говорили довго, жваво, гаряче. У хатi дим вiд цигарок. На сiрих стiнах
балухатi тiнi. Аж то прийшов Сергiїв батько, був трохи напiдпитку i
розмова припинилася. Почала про вечорницi... А трохи згодом, коли
розiйшлися i Володька проводив, як звичайно, Сергiй, вернулися знов до
тiєї ж справи.
- Маю найбiльшого ворога: батько. Злигався з "ними". I все за Мокрину.
Доносить їм ва мене...
Метелиця не втихала, бiля церкви зайшли пiд дзвiницю i стали в
затишку...
- А,- казав Сергiй,- тут знаєш, все так чортяче сплелося, що сам дiдько
не розбереться. Село дiйсно кипить, i я не знаю, яка з цього вийде юшка.
Як завтра програємо - все пропало. Козак веде свою лiнiю, злигався з
полiцiєю, доносить, що у нас тут дiється, але добре, що вiн стявся з
Йоном...
Володько вислухав цiлий довгий звiт про цi справи до найменших
подробиць, йому ця картина стає ясною, вiдчуває i свою вину, а головне -
повна несвiдомiсть людини у всiх її промiрах. Вкинуто бацилу "класової
боротьби" туди, де не iснувало нiяких класiв, а тому постала боротьба для
боротьби, гарячка мiкробiв тифу в примiтивно-здоровому органiзмi
недорозвиненого iнтелектуально людського єства. Розумiється, що це
пов'язане i з нацiональною амбiцiєю цих людей. Вони тут "пiд Польщею", а
там же Україна, байдуже яка за формою, а коли це лиш "трудящi", "робiтники
i селяни", то, можливо, ще краще, дарма що i тут нiяких iнших класiв, за
винятком до кiнця зпролетаризованого колишнього помiщика Рони, вони не
бачать... Але вiв лиш одна, в деяких справах дуже корисна, а морально
знищена алкоголем iстота, i нiякої небезпеки для "трудящого народу" вона
не може творити. Чому ж тодi боротьба з "помiщиками й буржуазiєю"? На це
питання нiхто не збирається вiдповiдати, бо його давно вияснив Карло Маркс
i Володимир Лєнiн. Тому навiщо про це думати.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294