Подiлились, знаєте, одразу на гурти, тi за попа, а тi за попадю, i
хоч ти їм кола на головi теши. i за вiщо? Бо однi, мовляв, що по тамтому
боцi долини, не мають права до цього маєтку, бо у них, мовляв, "свiй" є -
ха-ха-ха! Подумайте! I така вам зчинилась колотнеча, що до дiла не дiйшло.
Подивився я на те дiло, плюнув i давай, думаю, пiду у свiт мудрiших людей
шукати, а тут менi в Обичах сказали, що до них приходив один дядько з
Дерманя i питав за землею, а я собi й подумав: коли люди самi йдуть i
шукають, то це не те саме, що ось тут нашим само в рот лiзе, а вони не
хочуть. Дай, думаю, пiду та поспитаю, i от я тут. I от, як кажете, давайте
дiло зробимо.
Дядьки на цю мову лише головами покручували, кожний пригадав собi, як
то вони самi "списки робили", але говорити про це при чужiй людинi не
випадає. Один тiльки Матвiй, по своїй упертiй щиростi, не втримався:
- А ви думаєте, що ми iншi. Усi ми з одного тiста лiпленi.
- Е, не кажiть,- заперечив Деберний.- 3 одного то одного, але у вас он
школи якi. Хе! Дайте нам школу! Що ви думаєте? Не кажу, що ми з клоччя
суканi, але неграмотнiсть. Люди темнi. Що тут казати.
- Темнi то темнi, але i кров така,- докинув до всього Єлисей...
- Яка кров? - пiдняв голос Деберний.- Наш народ, кажу вам,сумирний.
- То-то й бiда. Де не треба - сумирний, а де треба... Ге! Рiл'-ма,
такого гамору наробить. Особливо коли батога над ним нема.
- Кажу ж - темнота. Дайте лише школу, розкажiть, покажiть, розтолкуйте,
вiдкрийте очi, i пiде. Е, ще й як пiде. Певно, тепер... Тепер нi. Що
тепер. Тому й кажу:
приїжджайте, купуйте i працюйте.
- Та ж кажете - нас там не дуже того,- зауважив Стратон.
- Не зважайте! Нашi люди попиндючаться, попиндючаться та й сядуть.
Майте лише дещо терпцю. А ви люди грамотнi та й, бачу, хазяї не останнi.
Здається, той самий край, а не той - п'ятдесятверстов, а яка разнiца. I
худоба, i будова, i поле. Кажу: у нас ви багачами станете, рипайтесь,
рипайтесь!
Фактор купив Матвiя з першого слова. От чоловiк! Такого ще Матвiй не
бачив. I толковий, i порядний, що й казати. Пiзно поночi вернувся Матвiй
додому, i по одному його виглядi Настя одразу догадалась, що сталося.
- Спечи якого там коржа - завтра пiдемо оглядати "iмєнiє" в Тилявцi.
- Як, як? У... Як ти сказав? Що це за така западенна Пилявка?
Матвiй роззуває чоботи.
- Западенна не западенна, а ти-но рихтуй харчi. Пiду на кiлька днiв -
п'ятдесят верстов ходи.
Хотiлося йому по-доброму з Настею, але хiба ж iз нею можна? Настя є
Настя. Одразу в плач, одразу в сльози, одразу нарiки! Ех! Так би вдарив!
А надворi темно, мовби в проваллi, чогось загавкав Пундик. Настя
пiдiйшла до вiкна i довго дивилася в темноту. Заспiвав перший пiвень, а
вона все стоїть. Матвiй не зважає. Йому треба спати, на нього чекає довга
путь.
Другого дня рано Матвiй дещо полагодив, дав розпорядження, узяв торбу
хлiба й пiшов. На Запорожжi чекає на нього Деберний i Стратон. Так утрiйку
i подалися отуди, як Мости, як Зелений Дуб, як Гiсерна...
Троє рослих, барчистих мужiв iшли в напрямку пiвденного сходу. Темними
лiсами, глухими дорогами i аж другого дня вийшли на трахт, що веде з
Острога, через Шумське, до Крем'янця. Тут розгорнулась рiвнина з гайками,
селами, хуторами. Краєвид змiнився. Бiльше простору, ширшi обрiї, меншi
села, десь-не-десь розмахують крилами вiтряки, в'ються дороги, бiлiють
церкви, чорнiє здебiльша оголена земля. За селом Жолобки, що лежить у
балцi на шляху, починається старий дубовий лiс. Минають його i стають на
землю обiцяну.
Лiс кiнчається нагло, простою, темною, з пiвночi на пiвдень, стiною, i
одразу, по обох боках дороги простягається хвиляста рiвнина. Справа поле
западає в долину, злiва впирається в березовий гай, спереду на обрiї
стрiхи, двори i села.
Мужики зупинилися. Сонце лило свої дари назустрiч, Хмари розбились на
загони i гнались шалено в бiй з дубовим лiсом. Вiтер дув в обличчя.
- Так дивiться,- промовив Деберний.- Це i є та сама Тилявка. Це вам
щира i щедра долоня, що пiдносить вам дар. Берiть i нiкому не дякуйте,
хiба Боговi.
Матвiй зi Стратоном дiйсно враженi, а Деберний продовжує:
- Триста десятинок отут, мої людички, i сто двадцять з них вашi. Решту
розберуть, мабуть, нашi мiсцевi. Котiть лише рублики.
- Так... Рублики... Знаємо - рублики,- мимрить Матвiй, а зiр його хижим
орлом носиться довкруги по пригiрках, довкруги лану, сягає за обрiй.
Нахиляється, пiдносить мокру груду зi скиби i чавить її на долонi.
- Масло, масло,- каже Деберний. Долоня Матвiєва звична на те масло,
вона тверда i шорстка i з таким маслом потрапить розiбратися.
- А як тут з водою? - питає Матвiй.
- Отам у долинi,- каже Деберний i показує на гаї.
- Либонь, далеченько,- кидає слово Матвiй.
- Сажнiв десять углиб отам у долинi сягнете i маєте воду,- на це
Деберний.
Дядьки мовчать, у їх очах щось, видно, зрiє. Деберний дивиться i
бачить. Добре. Вiн вдоволений. Пiшли далi.
По трьох днях Матвiй зi Стратоном вернулися. Рiшення запало. Уже
дорогою намiчали, кого б до товариства приєднаи - родин десяток i доста. А
першої недiлi бiля церкви пiшла, довкола чутка: Матвiй знайшов землю.
Нарештi! Нелегка справа. Земля пiд ногами, а от знайти штука, казали люди.
Почали голоситися покупцi, Матвiй зi Стратоном вибирали, але вибору не
було. Луччi хазяї не дуже пруться на нове, приходиться брати, що
трапляється. Не було i Настиного двоюрiдного брата Титка забуто. Матвiй
сам прийшов до нього, узяв за шорстку руку i каже:
- Iди, Титку, у свiт - господарем будеш. Титко чухався, йойкав, але
послухався. Його Параска одразу затараторила, але було запiзно.
Хому Бондарця, по вуличному Ет-тоє, втягнули - четверо синiв, як слупи,
i крива дочка - землi треба. Миколу Гнидку, що злодiєм колись був i що
покаявся - хирляк, справжня гнида, але жiнку має, як слон, i дiтей копиця.
Тараса Здорова з гурточком кучерявих дiвчаток - малих i менших. Iвана
Кушку iз жiнкою, що сипле щороку по одному - справжня фабрика. Онисько
Середа, Iван, по вуличному Бабин, Кузьма Запорука. Десяток таких, сама
голота.
I з таким товариством рушив Матвiй на нове мiсце. А час наглив, весна
летiла буревiєм, снiг щезав на очах, сонце шалено горiло. Новосельцi мають
повнi руки роботи: продають свою землю, шукають за грiшми, вносять
завдаток, пiдписують "запродажну", їздять i їздять туди й назад, а тут i
земля тряхне, оранка й сiяння просяться...
Але перш нiж сiяти, треба ту землю подiлити, i дiлили, i краяли новi
межi, жеребки тягнули - кому за ким, кожному в чотирьох мiсцях рiзали -
город, поле, придаток i лiс. Усi пристали на це, та як пришилось брати
свiй жереб - пiшли нарiки. Той дiстав краще, тому припало дещо мочару,
iншому ще щось хибить.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294
хоч ти їм кола на головi теши. i за вiщо? Бо однi, мовляв, що по тамтому
боцi долини, не мають права до цього маєтку, бо у них, мовляв, "свiй" є -
ха-ха-ха! Подумайте! I така вам зчинилась колотнеча, що до дiла не дiйшло.
Подивився я на те дiло, плюнув i давай, думаю, пiду у свiт мудрiших людей
шукати, а тут менi в Обичах сказали, що до них приходив один дядько з
Дерманя i питав за землею, а я собi й подумав: коли люди самi йдуть i
шукають, то це не те саме, що ось тут нашим само в рот лiзе, а вони не
хочуть. Дай, думаю, пiду та поспитаю, i от я тут. I от, як кажете, давайте
дiло зробимо.
Дядьки на цю мову лише головами покручували, кожний пригадав собi, як
то вони самi "списки робили", але говорити про це при чужiй людинi не
випадає. Один тiльки Матвiй, по своїй упертiй щиростi, не втримався:
- А ви думаєте, що ми iншi. Усi ми з одного тiста лiпленi.
- Е, не кажiть,- заперечив Деберний.- 3 одного то одного, але у вас он
школи якi. Хе! Дайте нам школу! Що ви думаєте? Не кажу, що ми з клоччя
суканi, але неграмотнiсть. Люди темнi. Що тут казати.
- Темнi то темнi, але i кров така,- докинув до всього Єлисей...
- Яка кров? - пiдняв голос Деберний.- Наш народ, кажу вам,сумирний.
- То-то й бiда. Де не треба - сумирний, а де треба... Ге! Рiл'-ма,
такого гамору наробить. Особливо коли батога над ним нема.
- Кажу ж - темнота. Дайте лише школу, розкажiть, покажiть, розтолкуйте,
вiдкрийте очi, i пiде. Е, ще й як пiде. Певно, тепер... Тепер нi. Що
тепер. Тому й кажу:
приїжджайте, купуйте i працюйте.
- Та ж кажете - нас там не дуже того,- зауважив Стратон.
- Не зважайте! Нашi люди попиндючаться, попиндючаться та й сядуть.
Майте лише дещо терпцю. А ви люди грамотнi та й, бачу, хазяї не останнi.
Здається, той самий край, а не той - п'ятдесятверстов, а яка разнiца. I
худоба, i будова, i поле. Кажу: у нас ви багачами станете, рипайтесь,
рипайтесь!
Фактор купив Матвiя з першого слова. От чоловiк! Такого ще Матвiй не
бачив. I толковий, i порядний, що й казати. Пiзно поночi вернувся Матвiй
додому, i по одному його виглядi Настя одразу догадалась, що сталося.
- Спечи якого там коржа - завтра пiдемо оглядати "iмєнiє" в Тилявцi.
- Як, як? У... Як ти сказав? Що це за така западенна Пилявка?
Матвiй роззуває чоботи.
- Западенна не западенна, а ти-но рихтуй харчi. Пiду на кiлька днiв -
п'ятдесят верстов ходи.
Хотiлося йому по-доброму з Настею, але хiба ж iз нею можна? Настя є
Настя. Одразу в плач, одразу в сльози, одразу нарiки! Ех! Так би вдарив!
А надворi темно, мовби в проваллi, чогось загавкав Пундик. Настя
пiдiйшла до вiкна i довго дивилася в темноту. Заспiвав перший пiвень, а
вона все стоїть. Матвiй не зважає. Йому треба спати, на нього чекає довга
путь.
Другого дня рано Матвiй дещо полагодив, дав розпорядження, узяв торбу
хлiба й пiшов. На Запорожжi чекає на нього Деберний i Стратон. Так утрiйку
i подалися отуди, як Мости, як Зелений Дуб, як Гiсерна...
Троє рослих, барчистих мужiв iшли в напрямку пiвденного сходу. Темними
лiсами, глухими дорогами i аж другого дня вийшли на трахт, що веде з
Острога, через Шумське, до Крем'янця. Тут розгорнулась рiвнина з гайками,
селами, хуторами. Краєвид змiнився. Бiльше простору, ширшi обрiї, меншi
села, десь-не-десь розмахують крилами вiтряки, в'ються дороги, бiлiють
церкви, чорнiє здебiльша оголена земля. За селом Жолобки, що лежить у
балцi на шляху, починається старий дубовий лiс. Минають його i стають на
землю обiцяну.
Лiс кiнчається нагло, простою, темною, з пiвночi на пiвдень, стiною, i
одразу, по обох боках дороги простягається хвиляста рiвнина. Справа поле
западає в долину, злiва впирається в березовий гай, спереду на обрiї
стрiхи, двори i села.
Мужики зупинилися. Сонце лило свої дари назустрiч, Хмари розбились на
загони i гнались шалено в бiй з дубовим лiсом. Вiтер дув в обличчя.
- Так дивiться,- промовив Деберний.- Це i є та сама Тилявка. Це вам
щира i щедра долоня, що пiдносить вам дар. Берiть i нiкому не дякуйте,
хiба Боговi.
Матвiй зi Стратоном дiйсно враженi, а Деберний продовжує:
- Триста десятинок отут, мої людички, i сто двадцять з них вашi. Решту
розберуть, мабуть, нашi мiсцевi. Котiть лише рублики.
- Так... Рублики... Знаємо - рублики,- мимрить Матвiй, а зiр його хижим
орлом носиться довкруги по пригiрках, довкруги лану, сягає за обрiй.
Нахиляється, пiдносить мокру груду зi скиби i чавить її на долонi.
- Масло, масло,- каже Деберний. Долоня Матвiєва звична на те масло,
вона тверда i шорстка i з таким маслом потрапить розiбратися.
- А як тут з водою? - питає Матвiй.
- Отам у долинi,- каже Деберний i показує на гаї.
- Либонь, далеченько,- кидає слово Матвiй.
- Сажнiв десять углиб отам у долинi сягнете i маєте воду,- на це
Деберний.
Дядьки мовчать, у їх очах щось, видно, зрiє. Деберний дивиться i
бачить. Добре. Вiн вдоволений. Пiшли далi.
По трьох днях Матвiй зi Стратоном вернулися. Рiшення запало. Уже
дорогою намiчали, кого б до товариства приєднаи - родин десяток i доста. А
першої недiлi бiля церкви пiшла, довкола чутка: Матвiй знайшов землю.
Нарештi! Нелегка справа. Земля пiд ногами, а от знайти штука, казали люди.
Почали голоситися покупцi, Матвiй зi Стратоном вибирали, але вибору не
було. Луччi хазяї не дуже пруться на нове, приходиться брати, що
трапляється. Не було i Настиного двоюрiдного брата Титка забуто. Матвiй
сам прийшов до нього, узяв за шорстку руку i каже:
- Iди, Титку, у свiт - господарем будеш. Титко чухався, йойкав, але
послухався. Його Параска одразу затараторила, але було запiзно.
Хому Бондарця, по вуличному Ет-тоє, втягнули - четверо синiв, як слупи,
i крива дочка - землi треба. Миколу Гнидку, що злодiєм колись був i що
покаявся - хирляк, справжня гнида, але жiнку має, як слон, i дiтей копиця.
Тараса Здорова з гурточком кучерявих дiвчаток - малих i менших. Iвана
Кушку iз жiнкою, що сипле щороку по одному - справжня фабрика. Онисько
Середа, Iван, по вуличному Бабин, Кузьма Запорука. Десяток таких, сама
голота.
I з таким товариством рушив Матвiй на нове мiсце. А час наглив, весна
летiла буревiєм, снiг щезав на очах, сонце шалено горiло. Новосельцi мають
повнi руки роботи: продають свою землю, шукають за грiшми, вносять
завдаток, пiдписують "запродажну", їздять i їздять туди й назад, а тут i
земля тряхне, оранка й сiяння просяться...
Але перш нiж сiяти, треба ту землю подiлити, i дiлили, i краяли новi
межi, жеребки тягнули - кому за ким, кожному в чотирьох мiсцях рiзали -
город, поле, придаток i лiс. Усi пристали на це, та як пришилось брати
свiй жереб - пiшли нарiки. Той дiстав краще, тому припало дещо мочару,
iншому ще щось хибить.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294