Це три копiйки...
- Три копiйки! То ж тi ягоди навiть копiйки не вартi.
- О, вартi. Тут багато.
- I добре. Шкода, що темно. А то ми б нарвали бiльше. Дiвчина вперлась.
Володько тiкає навколо черешнi. Вона за ним. Кружляють так...
- Все одно, не вiзьму! їй-бо! нi! Не можу! - аж кричить вiн
засапавшись.
- Ну добре,зупинилась дiвчина.- Черешня при межi. З сего боку твоє, чи
з сего?
Володько не розумiв одразу, в чiм рiч.
- З цього,каже вiн.
- Ну так он тi грошi. Дивись! - i кинула їх у пашню.- Завтра найдеш! -
крикнула i швидко, швидко побiгла.
- Ах, ти! - вирвалося у Володька. Вiн чувся ображеним. Додому не йшли
разом.
Дома Настя доварює вечерю, порається з мисками. Зараз, мовляв,
зiйдуться всi, а вечеря мусить на столi бути. Володько пiдiйшов до матерi.
- Мамо.
- Ну, чого тобi?
- Та дiвчина закинула у наш овес три копiйки.
- А то ж нащо?..
- А випало їй... Хотiла... Тримала в руцi, якось махнула i випало...
Мамо!
- Ну, що ти хоч? Бач, я бiгаю, а ти причепився.
- То ж у них, може, бiльше й не було.
- Чого?
- А тих грошей.
- Ах, хлопче... Чого ти вiд мене хоч?.. Не маю часу...
- Я хочу. Дайте менi три копiйки... Я вiддам їй, а завтра найду...
Мати зупинилася i здивовано подивилась на хлопця. Вiн стоїть перед
челюстями печi, що в нiй на купi жару догоряє кiлька трiсок. Вiдблиск
згасаючого полум'я б'є в його обличчя, освiтлює поважнi, блискучi очi.
Настi робиться чомусь дуже приємно... Усмiшка сама собою зiйшла на її
тонких сухих устах. Вилиняле її обличчя ледь торкає свiтло з печi, але
Володько пiймав усмiшку.
Iншим разом вона, напевно, кричала б на нього за "такi витребеньки".
Тепер нi. Поставила повну по вiнця мису гарячої юшки на столi, пiдлiзла на
лаву i рукою сягнула за образи. Там у шматинцi зав'язанi кiлька срiбних i
мiдяних монет - її збереження.
Виняла плескатого, стертого трояка i подала хлопцевi. А вiн мимохiть
схопив ту руку i поклав на нiй голосний цiлунок. Було ж у хатi темно.
Нiхто не побачить таких пестощiв. А хiба ж не варто поцiлувати ту руку, що
так часто била його, гладила по головi, а найчастiше захищала? Цей намiр
виринув у нього раптом. Не мiг же сподiватись, що мати так легко, без
слова докору про марнотратство, дасть аж три копiйки. Приємно
засоромившись, вiн схопив грошi i стрiмголов вибiг з хати.
На дворi пiдбiг до чужої жiнки. Та, видно, втомлена.
Дитина вже спить у колисцi, а сама сидить над нею i куняє.
- Тiтко,каже несмiло хлопець. Жiнка не спала. Ксмздi дзеленьчать i
падають на дитиву... Втома брала її i завазала у сон.
- Що тобi, сину? -- пiдняла аоволi розчухрану голову.
- Ваша дiвтана... Ми були... Нi. Вона згубила ось три копiйки. Я
знайшов... Ось вiзьмiть їх...- I Володько швидко, вткнув жiнцi монету,
нiби вона гаряча була, а сам побiг.
Вiн побiг до батька. Той виходив з садка i, розмахуючи руками,
пояснював галичаниновi:
- У цьому рядку чотирнадцять щеп. Сам щепив. Овоч все добiрна. Ми не
садимо усякого смiття. А рядкiв таких поки п'ять. Несила, знаєте, усе
нараз. Вiсiм рiзних сортiв... Все колись на продаж пiде. Цього року на
Спаса своя "хрукта" буде. А там он за свининцем школку завiв. Тут мiсце на
будучу хату. Тим часом баба тут усякого зiлляччя - рожi, пова, сяке-таке
натицяла. Я того не одобряю, але що ж... Вона, бачте, квiтку любить. Цiєї
весни знов вiсiм дичок защiпив. Росте у нас то... Добре росте. А по наших
запустах,- ото вийдеш з мотикою, не полiнуйся, копни i дичку на втiху
маєш... А люблю я це дiло. Господарку люблю, аби на чому. Це вже на
третьому мiсцi гнiжджуся...
- Ая, ая,похитував головою галичанин.- Садочок маєте файний. Файний...
I я сi також був посадив, та...-- i махнув рукою.
- Матвiiiю! А клич там людей!
Це Настя з порога гукає. Матвiй збiльшує кроки. Вiн знає, нащо кликати.
Коло копанки хтось хлюпається. Там дiвчинка втiкачiв щось пере.
- Володьку! Кликни дiвчинку. Ходiть з нами, дещо гарячого сьорбнем, -
каже Матвiй.- Тiтко! Ходiть до хати...
- Еее, людоньки! Не можу з дiтинов... А саму не лишу. Комарi так тнуть.
Настя меншу мисочку витирає, наливає повну юшки. Коли прибiг Володько,
вона каже:
- Вiднеси це тiтцi, дитино... Не розхлюпай. Вiн узяв. Ступав уважно й
обережно. Миску держить обома руками за вiнця. У руки пече. Принiс i
поставив на землi.
Пiсля побiг по хлiб i ложку.
- О, кохана дитинонько! Ох, єк тобi дєкую... Та й мамцi i татковi най
Бог здоровєчко пiшле... Горячого давно не iлам. Двi недiлi в дорозi. Дай
тобi Боже щастє й здоровлє. Параню!
Параню! Ходи, дитино, зi мнов їсти... Сама стiльки не подужаю..,-
кликнула вона на свою дiвчину.
Та присiла i обидвi почали їсти. Газда їв у хатi з Матвiєвою родиною.
Хведот їсть на голу окремо. Володько не має де сiсти за столом, тому їсть
перед столом стоячи. На комiнку свiтиться невеличка; третiй номер,
лампочка без гакла. На пiнах ледь помiтнi балухатi тiнi.
Сувора, невблаганна нiч навалилася на цiлий мир. Земля вгрузла у її
чорну глибiнь. Заснули люди, звiрi, рослини. Тиша сторожка, мов птах,
таємно й пiдступно ховала останнi хвилини "спокою", бо коли б хто,
припавши вухом до землi, мiг почути її тремтiння, нiби там десь хтось
тяжкий i неухильний твердо ступав над народами й державами.
Сплять на хуторi Матвiя. I тiльки перша зiрниця розлила пожежу над
Жолобецьким лiсом, а за городом запiдпiдьомкали перепiлки, втiкачi почали
рухатись зi сну. Газда ладнав свою "фiру", газдиня вкладала дiтей, щоб
могли, їдучи, спати.
I коли Володько встав, двiр був порожнiй. Лиш у тому мiсцi, де стояли
конi, парував ще свiжий гнiй.
- Куди вони поїхали, тату?
- Хто знає. "У глуб" десь...
Голос Матвiя непевний. Вiн ввесь у обiймах якогось внутрiшнього
неспокою. Часто, вийшовши ранком, вiн грiзно подивлявся туди, де сонце
заходить.
Шляхом їдуть i iдуть "фiри". Люди у солом'яних капелюхах привiтливо i
щиро здоровлять: "Слава Йсу Христу". Матвiй спочатку не знав, як
вiдповiдати.- "Дай Боже i вам здоров'я", казав. Пiсля навчився.- "Навiки
Слава!" - промовляв.
По селi гострий наказ прийшов: вся молодь "до окопiв". Кожна родина
мусить дати одного робiтника. Мають їхати закрiпляти границю. Там десь
коло Радзивилова треба вкопати в землю кiлькамiльйонову руску армiю.
Шарварок великий по селi. Жнива на носi. Хлiб порiс, мов очерет. Бракує
робочих рук, а тут i тих, що є, вiдривають.
Матвiй шле Василя. Настя велику торбу харчiв "рихтує". Пече коржi,
рiзники сала в капустяне листя загортає.
На вулицi чекають пiдводи. Велика юрба дiвок i парубкiв-пiдлiткiв пiшки
вибирається за село. Жарти, смiх, дотепи. Молодь весело вирушає з села.
Вiд Василя знов прийшла чутка. "Жив i здоров", як i завжди, тiльки ще з
бiльшим пiдкресленням просить посилки. Просить сухарiв, "бо їсти зовсiм не
iмєєм чево".
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294