- Дуже
тяжко, хай йому частець. Волько, звичайно, пускає дим у вiчi мужикам, i
хто б то повiрив, що отакий млин та не мiг виробити тих двiстi карбованцiв
оренди? Але вiн, коли почне лементувати, та коли почне... i клянеться, i
божиться... Ну, а мужик що? Плюне та й думає - чорт тебе бере, хай тебе
нечиста сила слухає... i пiшов собi додому. Ми викупили маєток - сто
двадцять десятин, i всунули за нього двадцять чотири тисячi карбованцiв.
Суму цю ми вичавили зо своїх власних животiв та мозолiв i животiв наших
дiтей. Казали, за лiс виберемо. Млин он якi "доходи" дасть... А тепер пiди
його, пошукай тi доходи. Так само i з лiсом. За десять тисяч такий лiс
продали... Та це ж треба... (Григорчук знов полiз до кишенi за кисетом з
"рибкою"). Я не знаю... Це треба найдурнiших людей на свiтi. Але що ви
зробите?.. Скiльки то нашi главарi попоїздили до острозьких Таксарiв, щоб
таки умудритись таку соснину, кажуть, двадцять п'ять тисяч дерев без
дубини, отако за марно вiддати... Тьху!.. i, помовчавши, ладить кресало з
губкою та додає:
- Ну, Таксар то вижене грошиська. Що вижене, то вже вижене...
Саме увiйшов Василь. Вiн щойно пригнав корови, поприв'язував їх до ясел
ланцюгами i прийшов оце до хати. Григорчук поздоровив його як дорослого,
"дайбоздоров'я", i подав навiть руку. Матвiй при цiй нагодi заявив, що це
його найстарший i що вiн уже "у третю групу" ходить. Ось по тижневi i
наука розпочнеться... Кепсько буде, та прийдеться обходитись. От худоба...
Як його, не знаю... того...
- Ви маєте ще ту вигоду, що хоч є куди худобину вигнати,- сказав
Григорчук.
- Воно то так. Особливо з весни та восени. В лiтi так само не дуже...
Нi, нi... Тепер вже не дуже то, як бувало. Скрiзь око дозорливе, i навiть
на зрубах вже не так, як колись... Навеснi та восени у верболозах та
болотах... Але оце на днях мало-мало не трапилось нещастя. Корова загрузла
в болотi i ледве витягли.
- То-то-то! Чув про це, чув! - пiдбадьоривсь Григорчук.- Оповiдали нашi
лебедцi...
- Ото-то! Вашi лебедцi й витягнути її допомогли менi, дякувати їм. А
коровисько чимала. Моє щастя, що можу хоч худобу плекати, а то б... Але що
то воно за декiлька лiт буде? От питання. Подумайте тiльки, що тут було ще
недавно, ще першого року, як я сюди перебрався, при старому мельниковi.
Усе, як глянути, стависько... Хто захоче, їдь, коси, бери, паси худобу. А
пiди тепер... Я сам хочу вже взяти у мельника в оренду на п'ять лiт отi
верболози на клину коло калюжi. Думаю: викорчує чоловiк, а п'ять лiт сiно
братиму. Воно-то сiно там спочатку абияке. Осока, лепеха та очерет, але по
парi рокiв, думаю, вибавиться... А для рогатої худоби це, хо-хо-хо, як
пiде в зимi...
- Василю! - звернувся Матвiй до Василя. Звернувся, нiяково мнучись... -
Принеси-но там дещо... Василь, видно, зрозумiв, а Матвiй продовжує:
- Ото, знаєте, добро було зо старим мельником. Хоча чех, а все-таки
порядна з нього була людина, не то що теперiшнiй. Цей - борони Боже, щоб
худоба на його луг чи стависько "шлапнула". "Не шлапай то"... Воно то й
добре, знаєте. Порядок мусить бути. Пригадую собi, як прийшли до нас тi
чехи. Боже, що то за бiдачиська були. Нi кола, нi двора. Голi, як цигани,
поприходили.
Повiрте, що отой Дус на Борщiвцi, що сьогоднi у фаетонах їздить, а
синiв iнженерами та дохторами поробив, прийшов зо стома карбованцями в
кишенi з Моравщини, злабудав собi серед Бущенського лiсу (там лiс ще тодi
такий був, що Господи). Отож поставив собi серед лiсу халабуду з
круглячкiв... А тепер у нього фаєтони та двадцять тисяч золота у банку...
От, що то значить порядок. Тепер у нього тридцять десятин землi. У самого
старого. Синам землi не треба. Але чи повiрите, що платив вiн по двадцять
два рублi за десятину? Я не кепкую з вас. На Бущенщинi була земля з лiсом
(сосни двома охватами не охопиш) по дванадцять карбованцiв, от як живу. i
думаєте, що хто з наших мужикiв купив тодi хоч одну десятину? Крiм
небiжчика Хведора, Михалкового батька, котрого син сьогоднi господар, нi
один. Ее, каже: "Нащо вона менi? Що я з тим лiсом? Свого грунту хватить, а
дiти виростуть - свiт великий". От як розважали, i то не бий. i то не
розложи такого драба, та не всип йому п'ятдесят таких, щоб до смертi
чухався. А чехи, тi в Сибiр їхали, їх виписав цар, щоб культуру ввели. А
на що їм та культура в Сибiрi, коли ось тут така даровизна трапилась.
Побачили i все забрали. Загарбали дочиста. Усi отi колонiї - Борщiвка,
Озiрко, Гiльче, все то на таких землях осiло, i сьогоднi вони пани.
Сьогоднi вони палати будують, у фаєтонах їздять... Де я свою силу подiв?
Не у них? Не на них затратив? Не для їх збагачення? А чи не мiг мiй батько
також десятинок двадцять менi припасти, як оце зробив Хведор? Мiг би. Та
не хотiв. Пив, шлявся по бабах, гуляв, матiр окрадав i все до шинку
вiдносив. Ось такий мужик. Ось такий у нього порядок, толк...
Увiйшов Василь. Вiн принiс пляшку горiлки (на всяку оказiю припасену)
та кусисько старого, пересоленого, аж пожовклого, грубого салиська. Є
чарка, є закуска. Григорчук оком на все либнув i запакав швидко цигарку та
нiяково, нiби йому чогось соромно стало, засовався на лавi. Вичував,
мабуть, iнстинктом (i разом боявся, щоб не втекла все-таки чарка), що то
на нього облаву робиться, намагався щось нiби протестувати:
- Та... знаєте... Воно якось... Це зовсiм того...- а,все-таки...- I не
знаходить слiв, щоб висловитись.
- Вже вибачайте,- каже Матвiй.- Баби моєї немає дома, а вона те все
припекла б, може, смаженю яку б...
- О, що ви, що! Господи! Та й цього доволi. Для такого гостя...
Господи...
- У нас гостi не дуже пороги оббивають...
- Звiсно, на хуторi...
- Ну, так заживайте...- i Матвiй дебелою, порепаною, мозолистою рукою
пiдсовує гостевi чарку... Пiдсовує незграбно. Чарку налив щиро (вiд щирого
серця), горiлка переливається i хлюпається на настiльник...
- Еее,протестує Григорчук.- Еее, дядьку Матвiю... Так не годиться.
Первий хазяїн...
- Нi. Я чоловiк тверезий,- розводить руками господар. I при цьому
головою та виразом обличчя намагається пояснити, який то вiн "чоловiк
тверезий". А вираз страждальний, вiдразливий, нiби та горiлка вже в його
ротi та горлi пече смертельно.
- Повiрте,каже,- що не можу. Тридцять лiт не п'ю. Парубкував, не пив...
От, не такий, знаєте, характер. Противиться. Ото часом присилують. Вип'єм.
Все виблюю на другий день. Характер такий. Випийте, випийте, сусiде, i
все... та закусiть. От уже й вечiр незабаром. Шкода, що старої немає...
- Ну,згоджується Григорчук.- Як не можна, то не можна. Є такi
характери. Не приймає, i годi... Так, дайбоздоров'я!..
- Пийте на здоров'я.
Григорчук правою рукою бере чарку, хвильку тримає її, оповiдаючи, що
"давно вже мав нагоду, а лишень позавчора, якось зiйшлись було".
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294