Пiсля того будинок заглух.
занiмiв. Знову почали зникати з вiкон тахлi, посипався зо стiн тинк,
розринулись сходи. На дверях висiла велика колодка, а сiльська громада
щотижня сходилась i радилась, що з тим будинком робити. Тиждень за тижнем
минав, а громада радилась. Колодка на дверях висiла далi, далi зникали
тахлi, далi осипався тинк. В одному кутi великої кiмнати стояв закурений
стiл, а в столi хоронились голки, пляшечка колонської води, шевськi цвяхи,
старi протоколи й зовсiм добрий статут. Андрiй Андрiйович Рона перейняв на
себе головування, ходив по своїх кiмнатах i думав. Тяжкi були його думи.
Хотiлось йому тi iржавi голки, ту воду й тi цвяхи пустити якось "в хiд".
Але, не дивлячись на всi його старання, все те майно лежало непорушне, мов
зачароване. Не було нi людей, нi грошей. "Стара управа" пiсля славетної
дiяльностi заслужено вiдпочивала, а нової не було де взяти.
Не везло Андрiйовi Андрiйовичу, зате повезло громадi. Навеснi минулого
року прибув до села один чоловiк. Мав расового, орлячого носа, просторого,
вiд вуха до вуха, рота й завдатки на добре черево. Одягнений був у сiрий,
потертий пiджак, полатане на колiнах галiфе, взутий був у старi вояцькi
черевики з вовняними панчохами, в якi запускав "галiфе". Говорив вiн
поспiхом, любив покпитися, бути цинiчним, пускати в вiчi туман, оповiдати
невдалi дотепи, з яких смiявся тiльки сам та дядько, до хотiв дiстати
"наборг" пляшку.
Всi довiдались, що за якогось царя Гороха виступав вiн "на перших
ролях" у малоросiйськiй трупi Гаркавенка чи iншого Перерепенка. У нього
закохувались самi графинi, княгинi та рiзнi принцеси. Пiд час вiйни вiн з
нашої планети зник i якось вигулькнув... аж в легiонах. Тут вiн завзято
воював на всiх фронтах... В нагороду за це дiстав концесiю на "продаж
вуткi i лiкеруф". В цiй фазi свого життєвого шляху прибув вiн до села пiд
прiзвищем Габеля. Знайшов собi грошовитого спiльника... Ти - грошi, я -
концесiя; винайняв вiд селян "шкальню", найняв Семена, що привiз йому
кiлька скриньок "шкаликiв", i на поличках старої монопольки знову
виглядало по-царському. Габель радiв, спiльник також, радiли й селяни.
Габель погладжував спокiйно черево й посмiхався. Пiсля витягнув з-пiд
постелi скриньку з брудною бiлизною й, дивлячись на спiльника, казав:
- Ну! У суд! Можеш у суд! Може, висудиш оце?
Спiльник плюнув i поїхав, а Габель лишився. Через кiлька днiв Габель
пiшов до своєї "спулкi", позичив грошi, найняв Семена й на полицях шкальнi
знову з'явились шкалики. До нього йшли дядьки, молодицi. Несли грошi,
кури, яйця. Габель жив собi в меншiй кiмнатцi шкальнi. Мав збиту з дощок
постiль. На постелi лахмiття й бебехи. Посерединi кiмнати на хистких ногах
столик. На столику тютюн, яєшнi скаралущi, бляшанка вiд сардинок,
бараболина й рiзне смiття. Габель жив щасливо. По часi прибула до нього з
Варшави Габелиха. Товстенька, добряча, з виглядом павiяна, панi. Очi мала
зеленi, глибоко вкладенi. Лоб весь сховався пiд волоссям, барви попелу з
сажею. Говорила на всiх мовах нараз, але що її нiхто не розумiв, уважала
за краще мовчати. I це було її найшляхетнiшою рисою.
Щастю панства Габелiв не було меж. Кожного вечора в них повно дядькiв.
Сидять на лiжку, на стiльцях, "з-пiд поли" попивають "познанську",
слухають Габеля й регочуть. Габель оповiдає свої пригоди з грецькими
принцесами в Одесi, свої хоробрi вчинки в легiонах. Перший був герой. Зате
тепер, як тiльки появиться де в мiстi чи в столицi, всi "грубi риби"...
беруть його "на розхват". Бiда та й годi. Зайде до одного, сердиться
iнший. Зайде до iншого, сердиться ще котрийсь.
А дядьки слухають i дивуються.
- О-о-о! Що не кажи! Це, куме, чоловiк!
- Го-го! - пiддержує iнший.- Це сила! З таким краще не заривайся!
А щоб вiддячитись Габелевi, вони також щось йому розкажуть. Про село,
про останнi новини.
- Щось там, нiби, отой... Матвiїв скубент... Читальню якусь, нiби,-
починає Семен, не докiнчує речення словами, а сплюваком.
- Еге! - пiдкидав трiсочку Габель.- Хоче, бачте, вас вчити...
- Коли б ото узяв його та перегнув через колiно... та всипав двадцять
п'ять... Пам'ятав би. Учитель знайшовся. Ге!
- Колись, бувало, за Миколки,- провадить друвий кум,- i не читали, i не
вчили, а жили...
- Ще й як! - пiдхоплює сусiд.- Пiшов у лiс, заробив руб i хлiба на
мiсяць маєш... Сиди на печi та їж. А тепер. Е-е! Що й казать!..
- А де це вони ту читальню роблять? - мiж iншим докидає Габель.
- Е-е! Та хто зна! Десь там... - махає дядько рукою на захiд.
- Не знаєте хiба? - з'являється бiльший знавець.- А у того... у
Макаревого... Щовечора, кажуть, повно! Як оселедцiв... Там їх штаб... Ге!
Довгий зимовий вечiр поволi собкає вперед. Дядьки попивають, слухають,
курять. За дверима цiєї кiмнати спокiйно стоїть пусткою iнша, велика. Там
схороненi знанi голки, колонська вода й шевськi цвяхи. А ще далi вiд
пiвночi в кухнi живе в наймах Томко. Це також дуже поважна в селi особа.
Говорить часом з московська, має сварливу жiнку, капелюх, краватку i є
членом кооперативної управи пiд головуванням Андрiя Андрiйовича Рони.
Будинок пiд назвою "шкальня" жив собi дуже щасливо, але не довго. З
заходу, десь звiдти з-за школи, вiд Макарової хати, висунулась i з кожним
днем наближалась велика загроза. Чесний, порядний будинок нiколи такого не
сподiвався. Багато рокiв виконував вiн сумлiнно свою, самим царем
визначену роль й не чув за собою нiяких свiдомих чи несвiдомих грiхiв. Але
загроза була невмолима. Сунула неухильно, крок за кроком, вперед i, як
тяжка Божа кара, повисла над будинком.
Одного вечора несподiвано зайшов до Габеля Володько. Габель зрадiв,
розтягнув ще ширше свого рота, нiби разом з усмiшкою бажав проковтнути й
Володька.
- А-а-а! Моє поважання, моє поважання! - заспiвав Габель.- Давно,
Володимире Матвiйовичу, не мав шани вас у себе бачити. Сiдайте, сiдайте!
Ось тут краще... Дядьку, Трицю. Подайте менi отого стiльця. Прошу!
Сiдайте... Чув, чув... А-а-а! Яка шкода, що моя Розочка вiд'їхала. А як
вона грає! У-у-у! Як вона грає! Нi! Ех, минулося!.. I я колись грав, та ще
й як. Бувало, як виведу тобi в "Наталочцi" Петра - публiка млiє!
- А я до вас у справi,- сказав Володько.
- О-о-о! - витягнув наперед голову Габель.- Це менi тiльки приємно.
Дуже, дуже прошу. Буду радий вам послужити.
- Нашi хлопцi й сiльський староста доручили менi передати вам оцей
лист,- сказав Володько й передав Габелевi пописаний безлiччю пiдписiв
листок. Габель почав читати.
- Ого! - сказав вiн i заклав ширшу нижню губу на верхню.- Листочок цей
хтось мудрий складав, але вийшло немудро. Це звучить, як погроза.
"Пропонуємо вам до трьох тижнiв вичистити помешкання, у якому живете", й
так далi.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294
занiмiв. Знову почали зникати з вiкон тахлi, посипався зо стiн тинк,
розринулись сходи. На дверях висiла велика колодка, а сiльська громада
щотижня сходилась i радилась, що з тим будинком робити. Тиждень за тижнем
минав, а громада радилась. Колодка на дверях висiла далi, далi зникали
тахлi, далi осипався тинк. В одному кутi великої кiмнати стояв закурений
стiл, а в столi хоронились голки, пляшечка колонської води, шевськi цвяхи,
старi протоколи й зовсiм добрий статут. Андрiй Андрiйович Рона перейняв на
себе головування, ходив по своїх кiмнатах i думав. Тяжкi були його думи.
Хотiлось йому тi iржавi голки, ту воду й тi цвяхи пустити якось "в хiд".
Але, не дивлячись на всi його старання, все те майно лежало непорушне, мов
зачароване. Не було нi людей, нi грошей. "Стара управа" пiсля славетної
дiяльностi заслужено вiдпочивала, а нової не було де взяти.
Не везло Андрiйовi Андрiйовичу, зате повезло громадi. Навеснi минулого
року прибув до села один чоловiк. Мав расового, орлячого носа, просторого,
вiд вуха до вуха, рота й завдатки на добре черево. Одягнений був у сiрий,
потертий пiджак, полатане на колiнах галiфе, взутий був у старi вояцькi
черевики з вовняними панчохами, в якi запускав "галiфе". Говорив вiн
поспiхом, любив покпитися, бути цинiчним, пускати в вiчi туман, оповiдати
невдалi дотепи, з яких смiявся тiльки сам та дядько, до хотiв дiстати
"наборг" пляшку.
Всi довiдались, що за якогось царя Гороха виступав вiн "на перших
ролях" у малоросiйськiй трупi Гаркавенка чи iншого Перерепенка. У нього
закохувались самi графинi, княгинi та рiзнi принцеси. Пiд час вiйни вiн з
нашої планети зник i якось вигулькнув... аж в легiонах. Тут вiн завзято
воював на всiх фронтах... В нагороду за це дiстав концесiю на "продаж
вуткi i лiкеруф". В цiй фазi свого життєвого шляху прибув вiн до села пiд
прiзвищем Габеля. Знайшов собi грошовитого спiльника... Ти - грошi, я -
концесiя; винайняв вiд селян "шкальню", найняв Семена, що привiз йому
кiлька скриньок "шкаликiв", i на поличках старої монопольки знову
виглядало по-царському. Габель радiв, спiльник також, радiли й селяни.
Габель погладжував спокiйно черево й посмiхався. Пiсля витягнув з-пiд
постелi скриньку з брудною бiлизною й, дивлячись на спiльника, казав:
- Ну! У суд! Можеш у суд! Може, висудиш оце?
Спiльник плюнув i поїхав, а Габель лишився. Через кiлька днiв Габель
пiшов до своєї "спулкi", позичив грошi, найняв Семена й на полицях шкальнi
знову з'явились шкалики. До нього йшли дядьки, молодицi. Несли грошi,
кури, яйця. Габель жив собi в меншiй кiмнатцi шкальнi. Мав збиту з дощок
постiль. На постелi лахмiття й бебехи. Посерединi кiмнати на хистких ногах
столик. На столику тютюн, яєшнi скаралущi, бляшанка вiд сардинок,
бараболина й рiзне смiття. Габель жив щасливо. По часi прибула до нього з
Варшави Габелиха. Товстенька, добряча, з виглядом павiяна, панi. Очi мала
зеленi, глибоко вкладенi. Лоб весь сховався пiд волоссям, барви попелу з
сажею. Говорила на всiх мовах нараз, але що її нiхто не розумiв, уважала
за краще мовчати. I це було її найшляхетнiшою рисою.
Щастю панства Габелiв не було меж. Кожного вечора в них повно дядькiв.
Сидять на лiжку, на стiльцях, "з-пiд поли" попивають "познанську",
слухають Габеля й регочуть. Габель оповiдає свої пригоди з грецькими
принцесами в Одесi, свої хоробрi вчинки в легiонах. Перший був герой. Зате
тепер, як тiльки появиться де в мiстi чи в столицi, всi "грубi риби"...
беруть його "на розхват". Бiда та й годi. Зайде до одного, сердиться
iнший. Зайде до iншого, сердиться ще котрийсь.
А дядьки слухають i дивуються.
- О-о-о! Що не кажи! Це, куме, чоловiк!
- Го-го! - пiддержує iнший.- Це сила! З таким краще не заривайся!
А щоб вiддячитись Габелевi, вони також щось йому розкажуть. Про село,
про останнi новини.
- Щось там, нiби, отой... Матвiїв скубент... Читальню якусь, нiби,-
починає Семен, не докiнчує речення словами, а сплюваком.
- Еге! - пiдкидав трiсочку Габель.- Хоче, бачте, вас вчити...
- Коли б ото узяв його та перегнув через колiно... та всипав двадцять
п'ять... Пам'ятав би. Учитель знайшовся. Ге!
- Колись, бувало, за Миколки,- провадить друвий кум,- i не читали, i не
вчили, а жили...
- Ще й як! - пiдхоплює сусiд.- Пiшов у лiс, заробив руб i хлiба на
мiсяць маєш... Сиди на печi та їж. А тепер. Е-е! Що й казать!..
- А де це вони ту читальню роблять? - мiж iншим докидає Габель.
- Е-е! Та хто зна! Десь там... - махає дядько рукою на захiд.
- Не знаєте хiба? - з'являється бiльший знавець.- А у того... у
Макаревого... Щовечора, кажуть, повно! Як оселедцiв... Там їх штаб... Ге!
Довгий зимовий вечiр поволi собкає вперед. Дядьки попивають, слухають,
курять. За дверима цiєї кiмнати спокiйно стоїть пусткою iнша, велика. Там
схороненi знанi голки, колонська вода й шевськi цвяхи. А ще далi вiд
пiвночi в кухнi живе в наймах Томко. Це також дуже поважна в селi особа.
Говорить часом з московська, має сварливу жiнку, капелюх, краватку i є
членом кооперативної управи пiд головуванням Андрiя Андрiйовича Рони.
Будинок пiд назвою "шкальня" жив собi дуже щасливо, але не довго. З
заходу, десь звiдти з-за школи, вiд Макарової хати, висунулась i з кожним
днем наближалась велика загроза. Чесний, порядний будинок нiколи такого не
сподiвався. Багато рокiв виконував вiн сумлiнно свою, самим царем
визначену роль й не чув за собою нiяких свiдомих чи несвiдомих грiхiв. Але
загроза була невмолима. Сунула неухильно, крок за кроком, вперед i, як
тяжка Божа кара, повисла над будинком.
Одного вечора несподiвано зайшов до Габеля Володько. Габель зрадiв,
розтягнув ще ширше свого рота, нiби разом з усмiшкою бажав проковтнути й
Володька.
- А-а-а! Моє поважання, моє поважання! - заспiвав Габель.- Давно,
Володимире Матвiйовичу, не мав шани вас у себе бачити. Сiдайте, сiдайте!
Ось тут краще... Дядьку, Трицю. Подайте менi отого стiльця. Прошу!
Сiдайте... Чув, чув... А-а-а! Яка шкода, що моя Розочка вiд'їхала. А як
вона грає! У-у-у! Як вона грає! Нi! Ех, минулося!.. I я колись грав, та ще
й як. Бувало, як виведу тобi в "Наталочцi" Петра - публiка млiє!
- А я до вас у справi,- сказав Володько.
- О-о-о! - витягнув наперед голову Габель.- Це менi тiльки приємно.
Дуже, дуже прошу. Буду радий вам послужити.
- Нашi хлопцi й сiльський староста доручили менi передати вам оцей
лист,- сказав Володько й передав Габелевi пописаний безлiччю пiдписiв
листок. Габель почав читати.
- Ого! - сказав вiн i заклав ширшу нижню губу на верхню.- Листочок цей
хтось мудрий складав, але вийшло немудро. Це звучить, як погроза.
"Пропонуємо вам до трьох тижнiв вичистити помешкання, у якому живете", й
так далi.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294