Конi так навченi, що самi заходять у борозну.
Тут за плугом родяться всi Володьковi плани. Звiдси бачить вiн свою
життєву дорогу, що далеко, далеко, перетинаючи границi й закони, стелиться
десь туди до далекого Днiпра й Києва. Ось вiн тут, бачить свої добрi конi,
бачить поля, свiй хутiр зi садком, але думка не тут. Нi, нi. Нi одного
разу не зупинилася вона на цiй рiллi, пiд цiєю солом'яною стрiхою, десь
тут поблизу. Цi обрiї й цi широти вузькi для неї. Направо й налiво широкий
свiт, направо й налiво безлiч нового, небаченого, незнаного. Пiти,
пiзнати, вирвати звiдти все, що доброго, й вернутись, хоча б сюди на це
поле та вже не зрушитись. Навчити або змусити цi поля й цi стрiхи чогось
такого, що обновило б їх, спружило б, привернуло б їм розумний, Божий
образ, так давно десь ними страчений i затоптаний...
Гори, моя пекуча уяво, i поможи! Постав знаки такi й iншi та дай слова,
налитi живою, кипучою кров'ю. А коли ти. Боже, десь є коло мене й розумiєш
мої бажання, вдiли менi не багато... Непомiтно - дрiбну частинку своєї
мудростi вдiли, i я вже благословлю твоє велике iм'я. I я пiду по цiй
землi, починаючи вiд цiєї чорної скиби, i буду там i там - геть по широтi
сiяти чудовий твiй глагол во iм'я Правди i Честi. Пiшли мене куди хоч. Я
пiду й буду скрiзь так, як мiй батько зерно, сiяти добре, розумне, чесне
слово... Потрiбне слово, конечне слово.
Володьку, Володьку! Чого зупинився там i дивишся, мов маг, на той схiд?
Ори землю, край її лемiшем твого плуга та мовчи, мов залiзо, мов камiнь.
Твоє в тобi, i всi закони є проти тебе, а може, й сам Бог. Ти, чи твiй
батько, чи, може, дiд зробили один грiх i сiм поколiнь не спокутують
його... Рабами будуть! Худобою без язика й без слова! Попихачами на свому
власному грунтi! Юдами i Каїнами, що продадуть за пiвсрiбняка честь,
свободу, право!
Вйо, конi! Далi. Мати на дорогу вийшла й кличе на обiд.
Сонце вже пiднялося високо, конi втомленi, з позападалими вздухвинами.
Сам орач прокидається, мов спросоння, й дивується, що навкруги одно
поле...
А вечором пiсля працi подався в село. Ще як тiльки почав умиватись, як
тiльки причiсував перед кусником дзеркала свою чуприну, Настя одразу
почала:
- Господи, Господи! Находився, наморився! I що там тебе тягне? Два роки
не ходив, а тепер що Божий вечiр...
Володько, як звичайно, подивився на неї, але не сказав нiчого, I коли
вiн вiдiйшов, Настя накинулась на Матвiя:
- А чого ти мовчиш? Ти ж батько?
- Говори вже ти. Маєш язика за всiх,- спокiйно вiдповiв
Матвiй.
- Говори, говори... До вас говори, як до муру. Слова мої для вас
полова. Я можу день i нiч говорити, а ви всi своє.
Останнi слова витиснула разом зо сльозами. Матвiй поблажливо дивився на
неї, злегка кивнув рукою й одвернувся. Мовчав, супив чоло, час вiд часу
розгладжував його своєю широкою долонею й думав. А коли Настя трохи
втихомирилась, вона несмiливо промовила:
- Ти... Слухай. А може б, його того... Оженити? Хтозна чого вiн там
ходить. Що ти думаєш?
Матвiй посмiхнувся, а по короткiй мовчанцi промовив:
- Це ти вже йому сама скажи.
Бiльше не сказав нiчого.
А Володько тимчасом подався до Сергiя. Мешкає той з другого боку села
за церквою й школою, там, де дорога починає йти в долину. Стара, непоказна
хата. Подвiр'я також просте. Садочок, плiт, налiво клуня з широкими
подвiйними дверми.
У хатi направо вiд входу пiч, далi двоє лiжок, розхитаний стiл. Над
столом пiвтузiна святих i Шевченко в кожусi. Вiд нього вбiк попiд стелею
полиця, i на нiй пара десяткiв книжок. Макар не раз поглядає на них ласим
оком, коли бракне папiрка. Але торкнути їх ще не вiдважився.
До Сергiя ще заходять Никон Бохiн i Кiндрат "дядьо". Цей весь мiцний,
суцiльний. Обличчя нагадує мiсяць уповню, а на нiм маленький, кирпатий
носик. На просторому обводi вiн майже тратиться. Зате чуб мiцний. Добре
врiсся на свому мiсцi.
Никон iнший. Це вже "таку-го-ма" жижлик, але кращої породи. Нiс його
заняв своє мiсце гiдно. Очi сiрi й посмiшкуватi. Коли говорить, ноги його
в колiнах подригують. При тому додає "таку-го-ма" i чвиркає кутом рота.
Цi два й Сергiй з Володьком якось одразу зiйшлись i злилися в одно.
День-денно Володько вiдвiдує їх. Мова. Слова, смiх. Щодень те саме, мов
крапля, що твердий камiнь довбе.
I цього вечора зайшов Володько. Застав усiх.
- Ааа! Здоров, Тимоше! Ха-ха-ха! Не пiдступайте, не пiдступайте! Знаю
вашi намiри! - наподоблює Никон вчорашню гру Володька.- А ходив батько до
волостi? Ха-ха-ха! Добре! Добре! Смiху-у! Нашi дiвчата боки рвали. Ну, а
що тепер?
- То как я бил у солдатах,- почав Кiндрат,- i стояли ми у Вiльнi. Дали
нам преставленiє. От було смiха.
- Смiха то смiха, хлопцi,- сказав Володько.- Ось нам треба про щось
iнше подумати.
- Вєрно! - зазначив Кiндрат.
- Нам треба, братва, читальню,- сказав Володько й подивився по всiх
обличчях. Нiхто нiчого не казав. Настала тиша. Тiльки по хвилi заворушився
мовчазний Сергiй i докинув:
- Це треба.
- Ну да! - проговорив i Кiндрат.
- Далi нiчо. Можем,- зазначив i Никон.
- Мусим виписати хоч одну газетку,- докинув Володько ще одне полiнце.
Згорить то згорить. Але пiсля цього настала довга, вперта мовчанка.
- А де ж грошi? - ляпнув нарештi Кiндрат. Володько подивився знову по
всiх обличчях. Никонове було байдуже. Йому хотiлось закурить i думав, де б
дiстать папiрка. Кiндрат вiдговорив своє й досить. Пiднiмав правого чобота
й бурчав:
- Ну й проклята грязюка.
Сергiй посмiхавсь у вус. Дивився на Володька з-пiд лоба й ловив його
думку. По часi вiн сказав:
- Грошi є. А не стане - зложимось!! Це вийшло зовсiм певно й вiдважно.
Але Никон i Кiндрат ще бiльше замовкли, а Володько сказав:
- Ну, а що там на селi? Гуляють хлопцi?
- Гуляють! Аж курить! - одразу озвався Кiндрат,- В суботу у Химки
весiлля. Тараска вчора витягнули з болота ледве живого. Напився в мозок.
- А Йон знову побив людвищан. На другу недiлю збираються до Башковець,-
сказав Никон.
-Хто?
- Антiн, Iлько, Йон, твiй Демид. Там весiлля...
- I не бояться. Хiба тамтi забули за празник?
- Кого нашi бояться? Коли до чого - Йон пiдступить: тарах в зуби, i
справа скiнчена. А дiвки аж пищать. Йон двом нараз голови розбив. Тарахнув
дрюком, вправо, влiво!.. Було смiху.
- Десять пляшок, кажуть, випили...
- Було. Дай, Сергiю, папiрка!
- Не маю. Хiба з газети.
- Давай хоч бiбулу. Треба б купити папiрка.
- Завтра йду до Крем'янця. Можу купити,- сказав Володько.
- Йдеш до мiста? - перепитав Сергiй,- Пiшки?
- Так.
- Чекай до середи. Буде ярмарок. Пiд'їдеш, ще й чарку вип'єш,- сказав
Кiндрат, посмiхнувся.
- Нi. Йду завтра. Вибори будуть, голосування.
- Ого! А це ж куди вибори? - здивувався Кiндрат.
Володько почав пояснювати. Кiндрат i Никон деякий час слухали, але
пiсля почали все виразнiше проявляти байдужiсть.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294