-
Ваюєш, ваюєш, а что с етаво - чьорт знает...
- Глупа вiйна,- зазначує Володько.
Далi Володько вiдчiплює конi i веде їх до води. Посеред села тече
рiчка. Вода чиста. Мiсяць вiдбивається i сипле у вiчi скалки промiння. В
осоцi стависька крекотять жаби.
Конi жадiбно п'ють. Володько їм пiдсвистує. Пiсля веде їх до воза,
закладає опалку i вмощується спати.
Ледь свiток зчиняється крик. На сходi яскраво-червона заграва. Над
рiчкою бiлий кострубатий туман. Зо всiх дворiв виїжджають пiдводи i
лаштуються на дорозi. Вздовж возiв чвалом пролiтає на конях кiлькох
вершникiв. У їх руках трiпочеться червоний вилинялий прапор. Стратон
стоїть навколiшки на своєму возi й уголос демонстративно молиться. Вiн
хреститься широким розмашистим хрестом i вичитує "Отченаш", "Вiрую",
"Богородице Дiво". На нього зо всiх бокiв сипляться матюки, кпини, але вiн
не зважає.
Закiнчує молитву словами:
"Господи, Боже неба i землi. Ти великий i могутнiй. Твоєю волею живе
все на землi. Не допусти, щоб нечиста сила посмiялася над твоєю
величчю"...
- Ей, старiк! - гукає якийсь большевик i додає мерзенну в своїй
винахiдливостi лайку.
Обоз рушає. Володько шукає торби з хлiбом, щоби поснiдати. Але находить
в нiй тiльки маленьку скибочку хлiба. "Зжер, сукин син", - думає Володько,
а вголос звертається до будьоновця, що ще поруч...
- Товарiщ! Ей, таварiщ? Ти сожрал весь хлєб. Ето нє потоварiщескi...
- Врьош! Я твоєво хлєба нє брал,- вiдгризається будьоновець.
- Но, но. Нє валяй дурака. Сожрал i канєц,- спокiйно додає Володько.
Обоз виповзає з села i розтягається рiвниною. Сонце пiднiмається,
пiдбирає росу i починає припiкати. Направо й налiво поля. Озимина в копах.
Ярина ще на пнi. В долинi видно Божу Гору. Битий шлях тягнеться долиною
Iкви.
Це мiсце, де шалiла велика вiйна. Села починають означуватись. Городи
зазеленiли городиною. На полях засипають окопи. Коло полудня обоз досягає
Божої Гори. Звiдтiль чути глухе трiскотiння кулемету. Кiннота, що їхала
спереду, звернула налiво i "пiшла в атаку". В обозi повстала мiшанина i
рух. Всi квапляться швидше минути гору. Хтось дiстав рану. Комусь вбито
коня. Широким рiвним полем у напрямку гори летять вершники, що здалека
видаються зграєю гончих псiв. З гори вирвалось кiлька гарматних стрiлiв.
- На шрапнель беруть! - гукає хтось. Серед метушнi Стратон десь дiстав
сокиру i вибив з власного колеса кiлька шпиць.
- Сторонiсь! - чути рiзкий крик ззаду. Обоз з'їжджає
на праву сторону дороги. Швидким чвалом пролетiло кiлька гармат. Конi в
милi. Люди сердитi. Колеса гармат грюкотять
по нерiвному бруку. Крик, стрiли.
Обоз починає їхати чвалом. Ось тiльки минути гору, пересiкти рiчку, а
там знов безпечно. Мiст на рiчцi нашвидко збудований i гойдається. Але
тримає. Навiть гармати витримав.
За годину обоз втихомирюється. З сусiднього села чути вибухи гармат. Це
"стали на лiнiю" тi, що недавно приїхали. Вони завзято обстрiлюють Божу
Гору.
Пополуднi обоз в'їхав до бiльшого села, в якому повно кiнноти i пiдвiд.
Конi потомленi, спраглi. Люди чорнi вiд спеки i вiтру. Володько хоче їсти,
але про якесь задоволення цього хотiння нема чого й думати. Перш за все
необхiдно напоїти й покормити конi.
Дуже дивно бачити, що Стратонiв вiз став зовсiм нездатним їхати далi.
Шпицi одного колеса вибитi. Драницi драбин стратилися, солома зникла i
скриньки з набоями лежать на голiй дошцi.
- Не можу далi їхати й кiнець! - рiшуче заявляє Стратон якому
старшому.- Ну посудiть самi...
Старший видався "плохий". Оглянув розбитий вiз i заявив:
- Чорт с табой! Катiсь сєбє дамой! А патрони розложiть на другiє вози.
Стратон заметушився, мов опарений. Схопив скриньку i переклав Титьовi.
Другу Макаровi. Третю хотiв дати на Володькiв вiз, але якраз десь взявся
будьоновець, який рiшуче спротивився.
- Пашол вон! Хатiш чтоб тєбя с'єхал? Валiсь.ти с сваїмi патронамi к
чортовой матєрi. У нас нєт мєста!
Стратон не має часу змагатися. Двi скриньки патронiв скидає на землю i
бiжить до старшого.
- Так я вже їду!.. Таварiщ старший. Я вже їду...
- Атвалiвай! - кричить той. Стратон швидко обертає конi, поспiхом
частує їх пужалном i вiд'їжджає.
- Хитрун,байдуже заявляє Клим. Тить лютий i тiльки спльовує чорною
густою слиною. Володько посмiхається.
Хоч-не-хоч, а Володьковi прийшлося таки взяти на свiй вiз одну скриньку
набоїв. Другу вложили Макаровi.
Обоз виїжджає далi. До нього долучується ще кiлька десяткiв возiв i
вiддiл кiнноти. На мiсце "будьоновця" до Володька пристає якийсь новий
вершник. Кiнь i одяг зраджують у ньому когось бiльшого, як звичайного
козака. Володька почав вiн кликати "мальчик".
- Єду с табой! - заявив вiн Володьковi. Час вiд часу до нього
пiд'їжджають вершники, i вiн дає їм розпорядки. За селом обоз повертає
налiво i сунеться навпростець без дороги через засiянi поля. Нi початку,
нi кiнця його не видно.
Тiльки десь там далеко, далеко спереду помiтно трiпоче червоне
полотнище i чути спiв. Володько вже чув ту пiсню. Це переробка "Стєнькi
Разiна".
Iз лєсов, лєсов дрємучiх
Будьоновци iдут.
В сваїх руках магучiх
Савєтов флаг несут.
Ми людi, людi всє простиє.
Крєстьянскiє сини.
Разбiть палкi стальниє
Паляков созвани.
Спiв сильний, розгульний. Нема часу роздумувати над ним, але Володьковi
повстають в уявi "дрємучi" лiси i тi "розбiйнички", що на схрещених мечах
несуть свого раненого отамана. Мимохiть чується й сам учасником якогось
шаленого походу розбiйникiв. Суворi, загорiлi люди. Стрiлянина. Нi одного
слова без триповерхового матюка. Побiч їде на конi сильний, загорiлий, з
горбатим носом козак. Кашкет його набакир. Зiр вперто скерований наперед.
- Куди їдемо, товариш? - запитав Володько.
- А вот увiдiш. Сiдi й малчi! - вiдповiв той. Володько чує дошкульний
голод. Тить також скаржиться. Конi зовсiм потомленi. Минають села, поля.
Сонце хилиться
до заходу. Спека спадає.
Надвечiр в'їжджає обоз у село. Пiдводи роз'їжджаються . по подвiр'ях,
тому, мабуть, тут зупиняються нанiч. Володька, Макара i Титя тримають
окремо, їх завели на город, поставили просто на буряках i сказали чекати,
поки не прийде новий наказ.
Володько одразу береться розшукати щось попоїсти. Йде на город, вириває
кiлька стручкiв фасолi, вигребує бараболi i береться варити юшку. Але в
чiм. Рада проста. Йде до господинi городу i просить баняка.
- Боже, Боже,- тошнiє жiнка.- Перший рiк, як засiли пiсля бiженства, i
знов отака пагуба. А смуток би на них лихий найшов.
- Ми, тiтко, не по своїй волi. Нас вигнали. Я от взяв з дому хлiба, i
большевик вкрав. Сам цiлий день, як собака, голодний
- Хiба я на тебе кажу. На них. На отих волоцюг.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294
Ваюєш, ваюєш, а что с етаво - чьорт знает...
- Глупа вiйна,- зазначує Володько.
Далi Володько вiдчiплює конi i веде їх до води. Посеред села тече
рiчка. Вода чиста. Мiсяць вiдбивається i сипле у вiчi скалки промiння. В
осоцi стависька крекотять жаби.
Конi жадiбно п'ють. Володько їм пiдсвистує. Пiсля веде їх до воза,
закладає опалку i вмощується спати.
Ледь свiток зчиняється крик. На сходi яскраво-червона заграва. Над
рiчкою бiлий кострубатий туман. Зо всiх дворiв виїжджають пiдводи i
лаштуються на дорозi. Вздовж возiв чвалом пролiтає на конях кiлькох
вершникiв. У їх руках трiпочеться червоний вилинялий прапор. Стратон
стоїть навколiшки на своєму возi й уголос демонстративно молиться. Вiн
хреститься широким розмашистим хрестом i вичитує "Отченаш", "Вiрую",
"Богородице Дiво". На нього зо всiх бокiв сипляться матюки, кпини, але вiн
не зважає.
Закiнчує молитву словами:
"Господи, Боже неба i землi. Ти великий i могутнiй. Твоєю волею живе
все на землi. Не допусти, щоб нечиста сила посмiялася над твоєю
величчю"...
- Ей, старiк! - гукає якийсь большевик i додає мерзенну в своїй
винахiдливостi лайку.
Обоз рушає. Володько шукає торби з хлiбом, щоби поснiдати. Але находить
в нiй тiльки маленьку скибочку хлiба. "Зжер, сукин син", - думає Володько,
а вголос звертається до будьоновця, що ще поруч...
- Товарiщ! Ей, таварiщ? Ти сожрал весь хлєб. Ето нє потоварiщескi...
- Врьош! Я твоєво хлєба нє брал,- вiдгризається будьоновець.
- Но, но. Нє валяй дурака. Сожрал i канєц,- спокiйно додає Володько.
Обоз виповзає з села i розтягається рiвниною. Сонце пiднiмається,
пiдбирає росу i починає припiкати. Направо й налiво поля. Озимина в копах.
Ярина ще на пнi. В долинi видно Божу Гору. Битий шлях тягнеться долиною
Iкви.
Це мiсце, де шалiла велика вiйна. Села починають означуватись. Городи
зазеленiли городиною. На полях засипають окопи. Коло полудня обоз досягає
Божої Гори. Звiдтiль чути глухе трiскотiння кулемету. Кiннота, що їхала
спереду, звернула налiво i "пiшла в атаку". В обозi повстала мiшанина i
рух. Всi квапляться швидше минути гору. Хтось дiстав рану. Комусь вбито
коня. Широким рiвним полем у напрямку гори летять вершники, що здалека
видаються зграєю гончих псiв. З гори вирвалось кiлька гарматних стрiлiв.
- На шрапнель беруть! - гукає хтось. Серед метушнi Стратон десь дiстав
сокиру i вибив з власного колеса кiлька шпиць.
- Сторонiсь! - чути рiзкий крик ззаду. Обоз з'їжджає
на праву сторону дороги. Швидким чвалом пролетiло кiлька гармат. Конi в
милi. Люди сердитi. Колеса гармат грюкотять
по нерiвному бруку. Крик, стрiли.
Обоз починає їхати чвалом. Ось тiльки минути гору, пересiкти рiчку, а
там знов безпечно. Мiст на рiчцi нашвидко збудований i гойдається. Але
тримає. Навiть гармати витримав.
За годину обоз втихомирюється. З сусiднього села чути вибухи гармат. Це
"стали на лiнiю" тi, що недавно приїхали. Вони завзято обстрiлюють Божу
Гору.
Пополуднi обоз в'їхав до бiльшого села, в якому повно кiнноти i пiдвiд.
Конi потомленi, спраглi. Люди чорнi вiд спеки i вiтру. Володько хоче їсти,
але про якесь задоволення цього хотiння нема чого й думати. Перш за все
необхiдно напоїти й покормити конi.
Дуже дивно бачити, що Стратонiв вiз став зовсiм нездатним їхати далi.
Шпицi одного колеса вибитi. Драницi драбин стратилися, солома зникла i
скриньки з набоями лежать на голiй дошцi.
- Не можу далi їхати й кiнець! - рiшуче заявляє Стратон якому
старшому.- Ну посудiть самi...
Старший видався "плохий". Оглянув розбитий вiз i заявив:
- Чорт с табой! Катiсь сєбє дамой! А патрони розложiть на другiє вози.
Стратон заметушився, мов опарений. Схопив скриньку i переклав Титьовi.
Другу Макаровi. Третю хотiв дати на Володькiв вiз, але якраз десь взявся
будьоновець, який рiшуче спротивився.
- Пашол вон! Хатiш чтоб тєбя с'єхал? Валiсь.ти с сваїмi патронамi к
чортовой матєрi. У нас нєт мєста!
Стратон не має часу змагатися. Двi скриньки патронiв скидає на землю i
бiжить до старшого.
- Так я вже їду!.. Таварiщ старший. Я вже їду...
- Атвалiвай! - кричить той. Стратон швидко обертає конi, поспiхом
частує їх пужалном i вiд'їжджає.
- Хитрун,байдуже заявляє Клим. Тить лютий i тiльки спльовує чорною
густою слиною. Володько посмiхається.
Хоч-не-хоч, а Володьковi прийшлося таки взяти на свiй вiз одну скриньку
набоїв. Другу вложили Макаровi.
Обоз виїжджає далi. До нього долучується ще кiлька десяткiв возiв i
вiддiл кiнноти. На мiсце "будьоновця" до Володька пристає якийсь новий
вершник. Кiнь i одяг зраджують у ньому когось бiльшого, як звичайного
козака. Володька почав вiн кликати "мальчик".
- Єду с табой! - заявив вiн Володьковi. Час вiд часу до нього
пiд'їжджають вершники, i вiн дає їм розпорядки. За селом обоз повертає
налiво i сунеться навпростець без дороги через засiянi поля. Нi початку,
нi кiнця його не видно.
Тiльки десь там далеко, далеко спереду помiтно трiпоче червоне
полотнище i чути спiв. Володько вже чув ту пiсню. Це переробка "Стєнькi
Разiна".
Iз лєсов, лєсов дрємучiх
Будьоновци iдут.
В сваїх руках магучiх
Савєтов флаг несут.
Ми людi, людi всє простиє.
Крєстьянскiє сини.
Разбiть палкi стальниє
Паляков созвани.
Спiв сильний, розгульний. Нема часу роздумувати над ним, але Володьковi
повстають в уявi "дрємучi" лiси i тi "розбiйнички", що на схрещених мечах
несуть свого раненого отамана. Мимохiть чується й сам учасником якогось
шаленого походу розбiйникiв. Суворi, загорiлi люди. Стрiлянина. Нi одного
слова без триповерхового матюка. Побiч їде на конi сильний, загорiлий, з
горбатим носом козак. Кашкет його набакир. Зiр вперто скерований наперед.
- Куди їдемо, товариш? - запитав Володько.
- А вот увiдiш. Сiдi й малчi! - вiдповiв той. Володько чує дошкульний
голод. Тить також скаржиться. Конi зовсiм потомленi. Минають села, поля.
Сонце хилиться
до заходу. Спека спадає.
Надвечiр в'їжджає обоз у село. Пiдводи роз'їжджаються . по подвiр'ях,
тому, мабуть, тут зупиняються нанiч. Володька, Макара i Титя тримають
окремо, їх завели на город, поставили просто на буряках i сказали чекати,
поки не прийде новий наказ.
Володько одразу береться розшукати щось попоїсти. Йде на город, вириває
кiлька стручкiв фасолi, вигребує бараболi i береться варити юшку. Але в
чiм. Рада проста. Йде до господинi городу i просить баняка.
- Боже, Боже,- тошнiє жiнка.- Перший рiк, як засiли пiсля бiженства, i
знов отака пагуба. А смуток би на них лихий найшов.
- Ми, тiтко, не по своїй волi. Нас вигнали. Я от взяв з дому хлiба, i
большевик вкрав. Сам цiлий день, як собака, голодний
- Хiба я на тебе кажу. На них. На отих волоцюг.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294