- О, напевно, знають. Але ти не знаєш. Ти лиш можеш сердечно
блюзнiрити, i коли б ти це розумiв - це був би страшний грiх, але ти, не
дивлячись на всю твою бундючнiсть - звичайна, жалюгiдна, замотиличена
вiвця... I одного разу... Пам'ятай! Ти будеш гiрко розчарований! - казав
Володько i дивився гостро до очей Йона.
- Так ось за що пустила тебе офензива,- вiдповiв в'їдливо Йон.- Нiяке
диво. Аж тепер ми тебе розкусили - куркульська ти воша. Маєш щастя, що ти
туди не попав, але ми i тут з тобою порахуємось.
- Ха-ха-ха! - розсмiявся Володько.- Бiдний, зворушливий бiднячок Йон...
Свiтовий пролетар! Ха-ха-ха! До побачення! - I Володько приспiшив крок.
Йон було на хвилинку зупинився, був приголомшений, спочатку не знав що
сказати, такої реакцiї вiн нiяк не сподiвався, сердито дивився у спину
противника, нiби бажав i його знищити, а потiм круто повернувся i швидко
пiшов назад.
Цi двi чорнi постатi на бiлому тлi землi таїли в собi початок глибинної
i вiчної протидiйностi, що на нiй, можливо, побудовано i саму цiлiсть дiї
у всiй її маєстатнiй красi i славi.,
- Тут приходив отой... Як його... - казав Матвiй, що зустрiв Володька,
виходячи з клунi запорошений, як мiрошник.
- Йон! - допомiг пригадати йому Володько.
- Еге. Хотiв з тобою говорити,- казав Матвiй, обкидаючи з бороди
куряву, що набралася цiлими френдлями. I до цього додав: - А як воно там?
Чи не мiг би i я заглянути на тi вашi збори?
Володько здивовано глянув на батька. Що це, мовляв, має значити? Вiн ще
нiколи не чув, щоб батько якось цими справами цiкавився.
- Певно, що можете,- вiдповiв вiн.- Це дуже важливi збори. Навiть дуже
важливi.
Одразу, як тiльки Володько пообiдав, вiн знов подався на село. Не мiг
допустити, щоб не бути там завчасно. Цiле село було на ногах. Ще далеко
перед початком зборiв люди стягалися пiд будову кооперативу. У самiй
будовi, у малiй кiмнатцi продавця, вiдбувалося приспiшене, надзвичайне
засiдання управи. Володько не був її членом, але попросив дозволу там
бути. Андрiй Андрiйович сидiв на своєму мiсцi голови, курив цигарку за
цигаркою, дивився поверх свого пенсне i нервово ворушив своїми повними
устами. Всi члени, навiть збунтований Iлько, були присутнi, але в цей
момент центром уваги був Симон. З ним дiялось щось дивне. Вiн сидiв збоку
на лавi розчервонiлий i розгублений... Про нього саме йшла мова.
- А, Володько! Сiдайте. У нас тут забавна штука,- казав Андрiй
Андрiйович.- Гiдна пера як не Шекспiра, то бодай Гоголя. Наш старий,
добрий "бiдний чоловiк Симон", iменуємий Зелотом, задумав нас залишити.
Признатися, я завжди був переконаний, що вiн майстер на всi руки, але
такого, їй-Богу, не сподiвався. Ось послухайте, яким обдарував вiн нас
апостольським посланiєм,- казав Андрiй Андрiйович своєю вченою мовою.
Симон, як жар червоний, звiвся на ноги i, затинаючись, почав говорити:
- Ан... Андрiю Андрiйовичу... Я... Я прошу не робити з цього кпини...
Кожна людина має своє сумлiння i... Андрiй Андрiйович йому в тон перебив:
- Дорогий Симоне. Дуже прошу. Не думаємо гвалтувати вашого сумлiння...
Ми тiльки ще раз хочемо посмакувати вашою пречудовою, високовченою
теологiчною елаборацiєю.
Невiдомо, чи Симон зрозумiв вiдповiдно цi слова, але вiн, заїкаючись,
казав:
- Ну то... Може, я... з дозволенiєм... вийду. Iзвiльняйте! Будьте всi
со Христом...
Вiн встав, смиренно зiгнувся, втягнув голову у плечi i вийшов.
Виглядав на блаженного. I коли за ним зачинилися дверi, захриплий
Кiндрат зауважив:
- Трохи забагато пив... Вступило в голову... Ось прочитай, що вiн там
накатав... - Кiндрат взяв зi столу сiрий папiрець i подав його Володьковi.
Володько намiрився читати мовчки, але Кiндрат вимагав:
- Вголос. Хочемо всi чути! Маємо другого Йона... З другого кiнця...
Володько читав: "До Управи Кооперативу в с. Тилявцi. Заява. Я, нижче
пiдписаний член кооперативу в с. Тилявцi, бажаю уступити з партiї кооп. на
пiдставi слова Божого, а саме: 2 посланiя до Коринфiян 6 i 14 вiрш i од
св. Iоана 18-4 вiрш i за того я не хочу бути в спiлцi (до Галатамiв 5
розд. 20-21 вiрш, до Ефiсiян 4-31-32, фiлiянцiв 4 р. 5 вiрш). Зiстаюсь
люблячий вас брат Симон Кисiлюк",прочитав Володько i мовчки положив
папiрець на столi. I при тому думав: i що це справдi з тими людьми
дiється... Рона мав свiй iронiчний вигляд, Кiндрат затиснув мiцно зуби,
щоб не лайнутися, як вiн казав, "по матушкi", а всi iншi безвиразно
мовчали. Сергiй запропонував поставити ту заяву на голосування, бiльшiсть
було "за" i Симона виключено з "партiї кооперативу". Розiбрали ще кiлька
питань, оминали справу опозицiї, переглянули книговодство, i на цьому
скiнчилося. Швидко хилилося до вечора.
У головнiй кiмнатi читальнi збиралися люди. Їх було скрiзь повно - на
вулицi, у сiнях, у крамницi... Курили, спльовували, гуторили, смiялися...
О сьомiй годинi, як було заповiджено, розпочато збори. Вiдкривав їх Рона.
На голову пропонував Миколу Кочмарука. Саме в той час, дуже шумно,
демонстративно прибув Йон з цiлим своїм штабом, а що всi переднi мiсця
були занятi, вони розмiстилися ззаду по обох боках зали, переважно
навстоячки. Йон якраз зачув пропозицiю Рони i одразу попросив слова.
- Я пропоную на голову дядька Семена.
Зчинилось замiшання. Всi знали Семена як того, що возив Габльовi
горiлку, що добре пив горiлку, але не того, що вмiв би провадити зборами.
Одразу пiдняв руку Володько.
- Я б пропонував Сергiя,- сказав вiн рiшуче. Взагалi Володько мав
поважний i рiшучий вигляд, що скоро всi помiтили.
Бiльше не було зголошень, Рона подав всi три кандидатури на
голосування, голосували одверто пiдняттям руки i... О! Сергiй дiстав
бiльшiсть. Навiть чималу бiльшiсть. Це Володька пiдбадьорило, вважав це за
добрий знак. Сергiй заняв мiсце голови... Це вперше головував такий
молодик, що не конче всiм подобалось, дарма що Сергiй намагався втримати
поважний i дiловий вигляд... А вже нiяк не подобалось це Йоновi, який,
одначе, намагався цього не виявляти.
Народу було багато, але постiйно прибували все новi i новi члени,
простора кiмната читальнi ледве могла всiх вмiстити. Далеко не всi могли
сидiти, а чимало мусило просто стояти по кутах i ззаду поза рядами лавиць.
Було душно, свiтилась велика "лампа-молнiя", над головами стояла поволока
диму. I було порiвняно тихо. Спереду говорив той чи iнший член президiї...
Але ось багато голiв повернулося назад. Що сталося? Нiчого особливого.
Це тiльки повiльно, незграбно втиснувся у дверi дядько Матвiй. У своєму
жовтому кожусi, дебелий, широкий, повiльний. Увiйшов, сказав байдуже
"добрий вечiр", зняв чорну вовняну шапку i розглянувся по читальнi. Багато
здивування, бо ж, як вiдомо, останнiми роками Матвiя рiдко бачили мiж
громадою, перестав навiть приходити на "сходки", за винятком хiба
церковних вiдправ.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294