Йому далi спiвати хочеться, i коли б дощ не так плюскав у рот, вiн
заспiвав би щось подiбного до того, що дiється навколо.
Буревiй так само зник, як i навалився. Остання черевата хмарина
вiдкрила сонце, i воно бризнуло на свiт свою горiючу мiць. Бризнуло
свiтлом, теплом, розсипалось барвами коштовних каменiв по всьому, що
росте. Бризнуло, щоб пiдняти з долини i з-над Жолобецьких та Угорських
лiсiв тяжкi валуни туману.
Озеро вже вилилось, i вода свавiльно толочить трави. А навкруги свiжо,
невинно, так нiби волошки, маки i все, все зненацька вiдчуло молодiсть i
засмiялось дзвiнким радiсним смiхом.
Другого дня ранком Матвiй квапиться обiйти поле i поглянути на те, що
полишили вчорашнi веремiї неба. Гей! гей! Усмiшка широка сама напинає
уста. Роса дзвенить... "А пшениця, рiзалма, таки вилягла. Казав не давати
гною... Кiлька кiп полеглицi буде..." - мiркує. А жито муром стоїть, лиш
дещо вклонилося сходовi, по котрому вже гарцює свавiльне сонце ранку.
Зiтхає широко, легко. М'язи курчаться, мов у молодого. Ноги несуть самi
довгою, росяною межею - вздовж, впоперек i назад вздовж.
Чудесно! Рости, рости! Клуню клав не для грашкiв. Вмiститься живого
золота досить. Ось тiльки стрiху пошиє, та дещо нових делiв з осичини
наколе, та подилює, бодай вiд "фронту"... Хай хоч вiд дороги вигляд
пристойний прийме... А збiжжя увiйде до неї... То, що увiйде, то увiйде...

II
Прийшла цього гарного лiта вiйна. Шлях вiд Крем'янця до Шумська не
битий, але широкий. Вiд Матвiєвого хутора пiшов вiн просто полями на схiд
i врiзався в саму гущу Жолобецького лiсу.
Одного ранку виїхав звiдти козацький полк. Конi гиржать, списи
вiдблискують у сонцi, шаблi бряжчать. Курява вiд комонникiв товстою
ковдрою криє стернi i пiвкопи налiво. Люди там, жiнки з пишними грудьми,
пiдтиканими спiдницями, позакачуваними рукавами, дiти-пастушки, старе й
мале збiглось до шляху.
Конi ритмiчно помахують головами, пирхають... Спiтнiлi їх груди
виграють вальками вип'ятих м'язiв. Копита м'яко топчуть шлях i збивають
куряву.
Вершники бадьорi й веселi. Гору кучерiв над лiвим ухом криє напнутим
дашком круглий кашкет, який дивом дивним тримається потилицi. Через груди
навхрест рушниця, шабля i "патронташ": Ширiзнi штани з червоними
лампасами.
- Дальоко єщо австрiєць?
- О, далеко! Там,- махали люди рукою...
- Їй, красотка!.. Пайдьом с намi!.. На нємца!.. Дiвчина закриває
хвартушком очi.
- Йдiть самi... Хiба вас мало?..
О, немало, їдуть - лава за лавою - мiцногрудi, усмiхненi. I де тi конi
плекалися, яка земля їх викормила? Боже, яка та, мабуть, велична земля!
Додому верталися люди поспiхом. Хтось засапаний, без кашкета, побiг
полями.
- На сходку! Всi на сходку! Вiйнааа!
"Вiйна, вiйна!" - побiгло полями. На магазинському чорному зрубi
прилiплена широка "бамага-об'явленiє". Така сама "бамага" на церковних
воротях i коло Гершка на перехрестi до паркана старого Соловiя тiстом
прилiплена.
Дядьки збивають коси, кладуть серпи. У кожного вираз непевностi.
Вулицями, якими проїхали комонники, пiшли селяни. Пiшли поважнi дядьки,
пiшли їх жiнки, їх дiти. Коло "шкальнi" збори. Старшина читає вголос
царський наказ. Дехто кашкета стягнув i цупко тримає його в задубiлiй вiд
напруження, долонi.
- Так, значить, "перший разряд - червонобiлєтчики" завтра раненько, з
харчами на три днi, виїхати до воїнського начальника,- закiнчив своїми
словами старшина.
На дерманських хуторах "перворазрядчикiв" усього один - зять-приймак
Тараса Здорова, що оце у Великодню з Манчжурiї, де служив пограничником,
вернувся.
Нiчого сказати - пристойний i поважний "москаль". Одяг темно-синiй з
зеленими нарукавниками та вильотами. Параска Тарасова ходила, мов пава,
коли бiля неї побрязкував острогами її довгоочiкуваний...
I от на... Але, що ридала - що голосила, руки ломала i билася об землю.
А вiн її пiднiмав, на руках нiс, цiлував при всiх - малих i старих. Коло
шкальнi чекають, тримаючи у кулаках пужална, пiдводчики. Вози високо
вимощенi. Конi байдуже помахують хвостами. "Перворазрядчики" вириваються з
обiймiв матерей, жiнок, наречених. Пiдводи рушають. Голоснi виспiви ридань
зносяться над селом.
А шляхом з Жолобецького лiсу знов висунулись полки. На цей раз
пiхоти...
- Москалi! Москалi йдуть! - пронеслось селом. Володько, Хведот, Хведiр,
Їлько i все, що могло бiгти, бiжить назустрiч "москалям".
Ва-ку'... Да ва кузнiце!
Ва-ку'... Да ва кузнiце...
а кузнiце маладиє кузнєци.
Виривається з сотень уст розлогий вояцький спiв. Здоровi з загорiлими
обличчями люди. На плечах у кожного мiшок - "вещевой". Через плечi навскiс
згорнута калачем "шинеля" з пiдв'язаним до неї "котьолком". На головi
кашкет з овальною трибарвною "кокардою". На поясi патронташi, лопатки,
келепи, сокири. Все нове, все щойно одягнене.
Спереду їдуть баскими випасеними кiньми надутi старшини. При боцi у
кожного шабля, мапа i далековид.
- Ой, йой-йой! Скiльки їх! - вирвалося у Володька. Переднi вже на
верству вiд лiсу, а заднi ще бозна-де. Йдуть, йдуть. Бряжчать котелки.
Рота за ротою виступає з лiсу. Пiснi, жарти. Одна рота нарiзує веселої.
Звинний, барчистий з кирпатим носиком "москалик" вибиває спереду гопака.
- Браво-браво, Бондаренко! Дай лиха закаблукам! - пiдбадьорює його
якийсь "прапорщик" в окулярах.
А Бондаренко вигупує тяжкими закуреними чоботиськами, виплескує в
долонi. Пiт з нього ллється зливою, промокла навильот "гiмнастьорка",
кашкет ледь тримається на злиплих пасмах волосся.
Спереду чути команду. Роти зупиняються. Вiдпочинок. Бондаренко вiдгуляв
своє...
- Маладец, Бондаренко! - пiдходить до нього старшина.- Вот тебе руб' на
водку! А как водку тєпєр чертi п'ют, а чесним людям не дают, так вип'єш
чаю. Понял?
- Так точно, ваш' бродь! - тягнеться Бондаренко.
- Спасiба!
- Рад стараться, ваш'бродь!..
Направо й налiво дороги стелиться по стернях вояччя. Деякi бiжать далi,
ген туди в долину.
- Ех, води! Дай, браток, води!
Сонце смажить навмисне. Вiд Матвiєвого хутора бiгом несуть двоє вiдер
води. Нiби сполохана зграя зелених птахiв, все зiрвалося i женеться
назустрiч водi.
- Варатiiсь! Сукiни сини! Стооой! - горлають старшини. Дехто зупинився,
але iншi бiжать. Вiдра з водою тримає Катерина. Сотнi рук з "баклажками"
простягнулося догори.
- Води! Дай, брат, одiн глаток!
- Не лєзь! Куда прьош! Нє вiдiш, человек упал... На голову!..
- Сукiни сини, всю разберут! Чернушка, дєвушка-красотка! Остав для
меня!..
- Задушите! Назад! - гукає Катерина. Дружнiм хором матюкiв заревiла
воячня. Заднi перли наперед, середнi назад. Посерединi, облита водою, з
порожнiми вiдрами, Катерина.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294