Тiльки через те, що той з iншого села. Дурниця, хлопцi!
Сором! Там такi самi люди, як i ми. Битись. Розумiю. Не мусимо бути, як
ягнята. Але треба знати з ким битись i за що битись. Треба...
- А-а-ах! Кинь то! - перебив Володька Йон.- Ти мудрий, але й ми не
хвости собачi. Iвановi морду наб'ю i кiнець!
- Але за що? - питав сердито Володько.
- Бо так хочу! Зрозумiв? - i Йон полiз у глибоку кишеню штанiв за
махоркою. Вийняв i скрутив цигарку.- Маєш, Кiндрате, сiрники? - кивнув
головою на Кiндрата. Руками шукав по кишенях сiрникiв, крива цигарка
стирчала в зубах.
- На! - сказав Кiндрат i подав сiрники.- Але ходiм звiдсiль. Батько не
любить, коли в коморi курять.
Встали й вийшли. У хатi грали музики. Густою масою йшли всi до танцю.
Душно. Володько знайшов Ганку й також пiшов у танець. Ганка почала
випитувати, що там було, чого кричав Йон, Володько вiдповiдав виминаюче. В
його головi вертiлась якась думка. Ноги його танцювали, але ж очi й думка
були десь iнше. Вони виривалися вiд Володька, вiддiлялись вiд нього,
лишали його, летiли повiльно над танцюючими людьми, вилiтали у вiкно i
линули десь туди - далеко, дуже далеко у невiдому, чудову країну. I аж по
хвилi помiтив, що з тими думками вiтає також ще хтось... Хто? Придивився,
прислухався... Ага! Знаю... Посмiхнувся i труснув головою. Одночасно
сильнiше стиснув Ганку, так, нiби це була та, яку щойно бачив у своїх
думках.
Йон також "гуляв", пiсля ходив сюди й туди по хатi, по сiнях, чiплявся
до кiлькох дiвок, спiткнувся на ногу, що йому пiдставив Антiн, сунув його
кулаком пiд' ребро, але бiльшого не зробив нiчого. До Iвана зовсiм не
пiдходив. А той весь час тримався Наталки, час вiд часу водив її в танець.
Часом пiдходили до нього Iлько або Демид, щось говорили, смiялися... Дарка
весь час також танцювала та кидала погляди на Йона. Всi знають, що вона
кохає його, але це все одно, що кохати хмарину або вiтер.
Час бiг швидко. Коло дванадцятої пiдiйшов до Володька Сергiй.
- Не хотiв би вже йти додому? - запитав Володька.
- Бiльше не маю чого тут стирчати,- сказав понуро Володько. Настрiй
його чогось зкапсiв. Ганка дивилась на нього й не знала, що сказати.
- А до нас не зайдеш? - сказала нарештi.
- Сьогоднi нi. Втомився. Пiду з Сергiєм. А ти з Даркою... Пiсля цього
Володько й Сергiй вiдiйшли. Надворi чорна i глупа нiч. Мрячить дощ. З
заходу повiває вiтер. По всiх хатах вже сплять.
Йшли спочатку мовчки. Сергiй iшов перед Володьком, чвакав чобiтьми по
грязюцi, але темнота майже ховала його з-перед очей. Тiльки час вiд часу
Володько уловлює обрис Сергiєвої спини й чобiт. Перейшли перед хатою
Никона, й Володько згадав його. Чомусь не бачив його на музиках.
- Сергiю? - промовив Володько.
- Чого,озвався з темноти голос.
- А не знаєш, де подiвся Никон? Його ж не було у Демида.
Сергiй довгий час не вiдповiдає. Дiйшли до мiсця, де мають розiйтися.
- Як хоч,сказав Сергiй,- зайди на хвилину до мене.
- А не буде пiзно? - вiдповiв Володько.
- Скажу тобi про Никона.
Хата Сергiєва зараз за Никоновою. Вузенька, огороджена хворостяним
плотом, вуличка веде до неї. Вправо садочок - тих кiлька випадково
втицьнутих деревин.
Звернули й пiшли вуличкою.
- Вашi сплять... Ще побудимо,- сказав вже пiд вiкнами Володько.
- Не графи... Не здивуються,- байдуже промовив Сергiй i вiдчинив
незамкненi дверi сiней. Володько пiшов за ним. Рипнули другi дверi й
тяжке, тепле повiтря хати вдарило в обличчя Володька. Сергiй черкнув
сiрником i, тримаючи його над головою, оглянув хату.
Батькова постiль порожня. На долiвцi розстелено куль соломи, на якiй
спить молодша Сергiєва сестра Мотря, з своєю сусiдською приятелькою. На
лавi спить разом молодший Сергiїв брат Онисько. Вiн вкритий старою,
витертою вояцькою шинелею.
Сергiй засвiтив лампу й одразу подався до печi. Вiдхилив посмалену
затулу й дiстав горщик з якоюсь стравою.
- Хоч їсти? - кинув байдуже Володьковi.
- Е-е, лиши. Йду ж додому,- сказав той.
- Нi. Як хоч - бери он на миснику ложку i присiдай. Володько
вiдмовився. Сергiй швидко їсть з горшка. Недивлячись на свiтло й гармидер,
всi сплять глибоким сном. Володько оглядає хату. Нерiвнi, знайомi, трохи
закуренi стiни. Старi занедбанi образи. На них кiлька вилинялих ще вiд
празника паперових квiток i кiлька паперових барвистих рушникiв. Були й
бiлi, але Сергiїв батько їх покурив. Пiсля сповз очима на долiвку. Сергiй
помiтив його погляд.
- Хоч? - питає вiн.- Лягай ось скраю.- I тикнув ложкою на дiвчат.
Володько подивився на Сергiя. Його обличчя було байдуже, трохи суворе i
спокiйне. Нi. Вiн це не жартує. Вiн каже це зовсiм поважно.
- Ти мав говорити менi про Никона,- сказав Володько. Сергiй не
вiдповiв, тiльки все черпав ложкою в горшку i швидко жував. Була глибока
мовчанка. Ось одна з дiвчат заворушилася, щось пробурмотiла зi сну, й одно
її колiно виглянуло з-пiд рядна.
Нiхто не звернув на це уваги. Сергiй довго їв, а докiнчивши сказав:
- Ну! Нарештi за цiлий день трохи напхався. А тепер пiдем до клунi. Я
там сплю.
Зняв з полицi електричного лiхтарика, згасив лампу, й обидва вийшли.
Перейшли до клунi. У правому засторонку, на купi околоту Сергiєва постiль.
Рядно, зiм'ята, без наволочки подушка й старий кожух. Сергiй освiтив свою
постiль, пiсля - тiк. На току стоїть вiз, збоку сiчкарня i кiлька мiхiв з
сiчкою.
- Сiдай,посвiтив Сергiй мiшки й сам сiв.- Вже, мабуть, пiзно. Спiвають
пiвнi. Дощ, холєра, як найнявся... Не закуриш? - казав вiн.
- Нi. Хiба у клунi можна?
- Нiчого. Я курю люльку. Понюхай, як пахне... Як Тараскова шапка... -
тут, мабуть, Сергiй криво посмiхнувся.- Собака десь бреше. Певно, Кiндрат
подався до Теклi.
- А батько ж де? - запитав Володько.
- На Угорську. Мабуть, напився й заночував. Теклю знаєш?
- Розумiється.
- До неї цiле село ходить. Цими днями хлопцi витягнули вiд неї
батька... А Никона. Знаєш? Забрала полiцiя... - спокiйно сказав Сергiй.
- Полiцiя? За що? - здивувався Володько.
- У тiєї самої Теклi вкрали теличку... Вона твердить, що то Никон.
- А як ти думаєш? Може це бути?..
- Який там чорт! - перебив Володька Сергiй вже сердито.- Теличку вкрав
Никонiв швагер, що також у Теклi ночував. Вони тiльки всi на Никона, бо
Никон не може терпiти того всього... Що там робиться, не дай Бог. Та
Текля... Ти ж тiльки подумай: мiй батько - раз. Никонiв швагер - два.
Часом Кiндрат - три. А до тога всього скiльки там хлопцiв кожної ночi
попiд вiкнами. Ганьба! Мiй батько есе до неї переносить. Я не можу через
нього одружитися з Мокриною. На Никона вони тепер всi. Батько свiдчить
проти нього, Текля проти нього. Той не може вказати на свого швагра, от i
попав у злодiї...
- Чому не може проти швагра? - запитав Волод&ко.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294