Стрiчки у них вийшли нерiвнi, палички кривi, в Омеляна вийшло мало що
краще, нiж у Хведота. Усi вони iз заздрiстю дивляться на Володькове
писання, а згодом Євген каже потиху:
- Ти! Дерман! Напиши менi, завтра дам плацка.
- Добре,-.згодився одразу Володько. Узяв його дощину i дуже скоро
заповнив її паличками. Це йшло йому без найменших труднощiв. Написав i
вдоволений - можливо, не будуть до нього чiплятися.
Iншi на це дивились заздрiсне, i їм захотiлось, щоб i в них було так
гарно написано. Почали облягати Володька. Той обiцяє принести пампушок,
той добрих яблук. Володько брав табличку за табличкою i заповняв їх
паличками. Хлопцi вдоволенi. Сидять i чекають учителя.
Увiйшов учитель.
- Ну, що? Написали?
- Написали, господiн учiтєль! - вiдповiли всi.
- Ну, ну... Побачимо. Покажи! Першим сидiв Володько, бiля нього Хведот,
за ними решта троє. Учитель переглянув Володькове писання.
- Харашо! - похвалив.- А ти? - до Хведота. Також похвалив. До Євгена:
- Ти вже старший. Хорошо, хорошо! Лiстопадський? - Радiон показав i
своє.
- Добре,каже учитель. Перейшов до Омеляна... I тут чомусь нараз
зупинився.
- А що це у вас усiх зовсiм однаково вийшло? - враз питає, дивиться по
всiх лицях, Володько вже хвилюється, Хведот почервонiв, мов буряк. Учитель
догадується.
- Хто писав? - питає.- Ти, Євгене?
- Нєт! Я нє пiсал,- мимрить Євген.
- Ну, а хто? Признаєтесь, не покараю, не признаєтесь - всi на колiна.
Малий Довбенко? Хто написав? Хведот устав i ледве вимовив вiд хвилювання:
- Воводько...
- А! Он як! Ну, що ж ти, Володько, тепер скажеш?
Володько встав i мовчить.
- Ну? Кажи! Чому не признався? Володько мовчить.
- Де ти так навчився писати?
- Дома,вiдповiв Володько.
- Чи ти не знаєш, що у школi кожний має сам за себе робити завдання?
Розумiєш?- Володько кивнув головою.- Ну, от. А тому, що не призналися -
дiстанете кару. Ви всi три на колiна! Ти, малий, (Хведот) до кута! А ти,
Володьку, стiй отут за лавицею, i стiйте, поки не прийду.- I учитель
вийшов.
Сумно стало у класi, а найгiрше Володьковi. Йому дуже прикро, що вже з
перших днiв його покарано. А до того, що хоча "стояти за лавою" вважається
найлегшою карою, одначе лавицi так зробленi, що стояти за ними дуже
невигiдно. Краще вже дiйсно стояти на колiнах. Євген, Омелян i Радiон
натомiсть нiчого собi з того не роблять, видно, їм це не первина, стоять
собi носом до грубки, щипають один одного, смiються. Хведот дуже поважно i
спокiйно стоїть у своєму кутi спиною до класу, його сiрi штанята залатанi,
на весь задок, великою бiлою латкою, а до того вони йому спадають.
По часi рипнули дверi. Учитель.
- Ну, досить! На мiсця! Будемо вчитися! - сказав вiн, вiдчинив шафу i
почав у нiй довго поратись. Володько, що сидiв спереду, може туди
заглянути. Боже, стiльки книг, повно книг - великих, малих, усiляких! На
однiй з полиць якась дивна куля на пiдставцi, що то може бути?
Учитель дiстав якусь картину, повiсив її на класнiй дошцi, пояснює, що
на нiй намальовано "Благословення дiтей Iсусом Христом", i оповiдає, як то
до Христа приходили дiти, як то старшi забороняли їм приходити, i як то
Христос сказав, щоб дiти прийшли до нього i вiн їх благословив. Потiм
учитель просив декого переказати змiст свого оповiдання, найкраще
пописався знов-таки Володько, найгiрше Хведот, i коли скiнчилась лекцiя,
на нього знов напав Радiон, що той так навмисне говорить, а що так казати
на Христа є грiх.
Хведотовi недалеко до плачу, Володько не на жарт сердиться.
- Ви поганi хлопцi,- каже вiн,- Чого ви до нього чiпляєтесь? Бiльше я
вам нiколи нiчого не зроблю!
- А навiщо вiн так на Бога каже?
- Бо вiн ще малий.
Хлопцi лишають Хведота i бiжать надвiр. Володько з Хведотом вийшли
також на ганок. Омелян щось бабрається у квiтах бiля ганку, там, видно,
росте молоденький плющ, i Омелян вириває одну галузку. На це надбiг Євген
i кричить:
- Омеляне! Що ти зробив? Дадуть тобi господiн учитель. Омелян бачить,
що зле.
- То,каже,- вiн, отой малий дерман зробив.
- Ах, ти! - кидається Євген до Хведота.- Що ти зробив?
Хведот отетерiв зовсiм, а Володько не видержав бiльше, зiскочив з ганку
i накинувся на Омеляна.
- Брешеш ти! То ти сам зробив! - i Володько вдарив його. Євген i Радiон
накинулись на Володька.
- Бий! Бий! - кричали вони.- Бий дермана. Володько лютує, вся його
соромливiсть зникає, вiн мiцний, звинний, рiшучий, на нього з усiх бокiв
нападають, але вiн дає собi добре раду, гатить на всi боки кулаками,
ногами, вириває з плота кiлок i мастить ним кого попало.
З кiмнати учителя вiдкривається вiкно i в нiм показується жiноча
голова. Це панi учителька.
- Ах, ви шибеники! - пищить голова.- Що ви топчетесь менi по квiтах!
Мефодiй! Мефодiй! - загукала вона на чоловiка.
Той одразу з'явився на ганку, хлопцi розсипались, Володько весь
червоний стоїть зi своїм кiлком у руках.
- Що там сталося? Гей, ви! - гукає учитель. Євген, Радiон i Омелян
навперейми почали оповiдати, як було, Володько мовчить, а Хведот плаче.
- Довбенку! - гукає учитель.- А що ти на це?
Затинаючись вiд злостi, Володько оповiв усе, учитель вислухав, Омелян
хотiв було перечити, але учитель уже бiля нього, схопив його за вухо i так
повiв до класу, поставив на колiна бiля грубки i суворо наказав: - Стiй
менi тут! А ви всi - марш додому! Сьогоднi бiльше занять не буде!
Усi почали збиратися додому, прочитали молитву, гукнули "до свiданiя,
господiн учитель" i вiдiйшли. Омелян зiстався один, вiн плаче, його лiве
ухо горить.
На цьому цьогорiчне Хведотове навчання скiнчилося. На другий день вiн
рiшуче вiдмовився йти до школи, не зважаючи на нiякi Володьковi вмовляння.
Омелян, що пiшов до школи так само з ласки, не з'явився також, у школi
криза, можливо, з тiєї науки нiчого не вийде, можливо, всiм прийдеться
зiстатися дома, i, як тiльки Володько про це подумає, йому робиться
моторошчо. На щастя, такого не сталося, з'явилося двоє нових Фока
Затворнюк i Терешко Перейма. Цей останнiй прибув аж iз Жолобок, бо там
зовсiм нiякої школи, i тому найбiльше Володьковi подобався. Вiн тепер не
самий вертається зi школи через дермансьхi хутори.
Здовж шляху, справа й злiва, ростуть новi оселi. Здовж шляху постають
мури, стовпи, крокви. Здовж шляху витикаються з грунту деревця, що
нагадують звичайнi патики. Десятина при десятинi, город при городi, оселя
при оселi. Десять таких нових осель постало тут здовж шляху.
Геть на самому краю вiд поля, справа, як iти на схiд сонця, виросла
також оселя Матвiя Дозбенка. Нi, це ще не оселя, це лише на чистому полi
три рядочки щеплених патикiв, що ледве пустили по кiлька кволих листочкiв,
це ще лише одна-однiсiнька будова з цегли, крита наспiх в'язками звичайної
пшеничної соломи, це ще лиш скирди збiжжя - жита, пшеницi, вiвса, ячменю
пiд голим небом.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294