- Не може бути! - зазначують iншi.
- А от випалили,- продовжує Кальчук.- Ще кращий, нiж цей.
- Звiсно! Росєя! - докидає Макар.
- Ах, Боже, Боже! - тошнiє про своє Настя.- їдемо, їдемо, а кiнця й
краю не видно. Завезе нас десь на край свiта.
- Ха-ха-ха! - регоче Кальчук.- Тобi, Насте, лише на печi сидiти.
Плужимось пiвдня пiском, а вона - кiнець свiта. Росєя широка!
- Широка, а мiсця брак,- розважає Матвiй. А день ясний, мов око. Сосни
стоять сливе непорушне, Часом якась людина по дорозi зустрiнеться.
- Дзiнь добрий! - вiтаються тi люди.
- Чого вони, тату, дзiнькають? - питає Володько у батька.
- Та ж то ляшки. Хiба не знаєш? По цих-о лiсах самi ляшки. Голота. Сама
бiда.
Дядьки i на це мають свою думку:
- Польськi, кажуть, пани насадили їх тут. То, кажуть, пiсля польського
повстання хотiв цар забрати панам землю. Так вони взяли та й своїм
вiддали, насадили чиншовикiв. Але кепсько їм на цих пiсках ведеться.
Подивiться на їх життя.
- А докеди, люди добрi, єдєцє? - питають iнколи пiдвiдчикiв.
- У свiт,вiдповiдають тi.
- Свiт великий.
- Кому великий, а кому малий. Думаємо, що вам у тих лiсах не дуже вiн
великий. Не поїдять вас тут вовки часом?
- А! Ми самi, як вовки. Коби тiльки взявся звiдки.
А пiсок дiйсно грузький та сипкий, вози тягнуться поволi, деякi
розтягнулися. Помiтна вже втома, особливо не дуже охоче йдуть корови.
Минають кiлька лiсових хуторiв, минають зовсiм заборсане в хащовинах
село Зелений Дуб, вози тягнуться то нагору, то знов згори. Природа
рiзноманiтна, мiсцями видно свiжi зруби, стоять стоси дерева, безлiч
хворосту... Василь видобув свою губну гармонiку i заграв щось там далi
спереду. Конi помахують хвостами, пирхають, риплять вози.
У невеликому селi, також над рiчкою, знов зупинка. Поять i попасають
тягло i самi полуднають. Тут нагнали ще одну валку переселенцiв - Миколу
Гнидку iз сiм'єю. Радiсне вiтання. У Миколи нема стiльки майна, що у
Матвiя - всього чотири пiдводи.
Полуднають спiльно, розстелили на зеленiй травi настiльники, накраяли
пасок, хлiба, ковбаси, печенi, сиру, масла. Знов появилася пляшка,
закружляла чарка - на одну, на другу, за святу трiйцю, за чотири вугли
хати. Дехто затягає "Христос воскрес iз мертвих". Жiнок збiльшилось. Була
лише Настя та Катерина, а тепер добавилась ще й Марта зi своєю молодою
племiнницею Ганною. Василь заграв якогось гопака. Клим схопив Ганну, i
пiшли в танець. За ними пiшли iншi. Довкруги лiс, зелень, сонце. Всi
веселяться, одна тiльки Настя нiяк не може розворушитися. Дуже вже її,
чуєте, пройняло.
З полудня виїхали на шлях бiля Шумська. Їхали дуже болотяною дорогою
через Васькiвцi, потiм звернули до Рохманова. Коли вибрались на рiвне,
конi ледве ступали. Для Володька нове видовисько. Злiва .видно великий
став, велику рiчку, мости через неї, далi мiстечко, будинки критi черепом,
високi вежi якихось церков, сонце все то скiсно освiтлює. Дуже тут гарно,
даремно мама так нарiкають.
I десь надвечiр нарештi Жолобки, нарештi той лiс останнiй i нарештi
тилявецькi поля.
- Тилявка! Тилявка! - гукає перший пiдвiдчик.
- Боже! Тилявка! Так от де вона! - дивуються iншi. Велетенське сонце
спадало над нею, назустрiч линули дзвони. То ж це ще Великдень, то ж на
Великдень без перерви б'ють в усi дзвони, але мандрiвцям здавалось, що те
сонце i тi дзвони лише для них, що це їх так вiтає ця нова земля. Настя
розглядалась на всi боки, бажаючи до чогось недоброго причепитись, але
нiчого не знаходила. А дядьки, мов на те, вихваляють:
- То, чуєте, куме Матвiю, що поле то поле!
- Поле неплохе!
- А їй-бо, неплохе!
- Таке поле хоч би кому.
- Я вже шкодую, що й собi не пристав до кумпанiї.
Довга валка возiв тягнулась поволi рiвною, простою дорогою назустрiч
сонцю. Виднiлись будови, двiр, огорожа. Усе то наближалось i наближалось.
Зустрiчалися чужi люди, що цiкаво оглядали прибульцiв. I ось при заходi
сонця валка в'їхала на широке подвiр'я двору.
Подвiр'я дiйсно просторе, збоку великий, бiлий, але критий соломою,
будинок, довкруги чотирикутником маказин, клуня, далi стайня й короварня.
Перед короварнею калюжа, що показалась Володьковi цiлим ставом.
Одразу з мiсця почали розвантажуватись, бо деякi дядьки бажають на цiлу
нiч їхати назад. Усе зносили до одної кiмнати у великому домi, що її
резервував Матвiй для себе. Кiмната не дуже велика, двоє вiкон, хiд через
кухню i через iншу кiмнату, що її зайняв Титко. У цiлому будинку таких
кiмнат чотири i одна кухня, i в кожнiй з них по родинi. На кухнi
примiстився Микола Гнидка. Всi новосельцi вже поприїжджали, за винятком
Тараса Здорова. Вони, розумiється, не могли всi тут змiститися, i друга їх
половина поселилася в iншiй хатi, що була призначена для батракiв.
Коли Матвiєва валка в'їхала на подвiр'я, сюди негайно висипали всi
новосельцi, а до того найшло ще людей iз села. Почалось вiтання,
посипались запити, дехто помагав зносити речi. Настя, як побачила "гой
ярмарок", серце її не видержало, i знов заголосила:
- I що я тут, людоньки, робитиму? I де ми тут усi змiстимось? I куди
вiн мене ото привiз? А там же було простору стiльки, i такий спокiй, i
така краса...
Володько був надутий, якась незвичайна пиха розпирала його, здавалося,
що вiн тут найбiльший пан. Вiн носив що мiг до своєї кiмнати i з-пiд лоба
позирав то на тю, то на iнших, а особливо звертав увагу на таких, як i
сам, але їх тут було стiльки, що не мiг усiх затямити. Запам'ятався йому
лише якийсь хлопчисько у доморобних, барвлених, позакачуваних штанях,
босий, без шапки i дуже залишаєний. Видно було з мiсця, що це не
дерманський хлопець, бо в Дерманi таких крашених штанiв не носять.
Кiмната, призначена для Матвiєвої родини, скоро заповнилась по береги.
Не було де нi стати, нi сiсти, а про лягти i не думай. Деякi речi
прийшлося поставити на горищi, а дещо в присiнку перед кухнею. Там також
помiстили бодию iз салом. Конi, корови, свинi i дрiб дали до спiльних
хлiвiв, вiз залишається на подвiр'ї.
I коли все розвантажили, пiдвiдчики пiдкормлювали лише конi, приходили
прощатися i один за одним, вже порожняком, трусилися до себе. Новосiльцi
лишилися. Настя стогнала: нема де навiть колиски повiсити, нема де голову
прихилити. Але всi були такi втомленi, що не дуже-то перебирали мiсцем. Чи
хто що з'їв i де тiльки знайшов яке мiсце, там i клався. Володько з
Хведотом заснули на двох розстелених мiхах-кропивияниках, що в них везли
коням обрiк. I спали добре. I нiчого їм не снилося. I спали всi, навiть
Настя. Лише Василинка щось скiмлила у своїй колисцi. Мабуть, була голодна.
Сварня мiж новосельцями розпочалася з першого дня. Розумiється,-
першенство бабам.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294