Над очеретами
пливуть отари сiрих, буцматих хмар.
Напружений гострий зiр братiв сповзає мiж ними та очеретом на
протилежний бiк, де за пригiрком розпочинається панський парк, густий,
розлогий, з розкиданими старими будiвлями та недокiнченим кiстяком
напiвзруйнованого палацу.
- Поквапимося,- каже Єлисей.- Глянь, як через Плоське пруть людиська.
Дiйсно, через Плоське пруть людиська i все в напрямку парку. Пруть.
Уперто, дружньо... Зiр їх - гострий, сухий, думка їх - одна, жеврiюча,
тверда!
- Пiвдесятинку б? Добре було б!.. Ех, як добре!
- Поквапишся...- думає вголос Матвiй.- Куди i чого поквапишся? Ну, i за
що я вiзьму ту землю?
Але ноги їх все-таки прудкiше пошелепали постолами i ступи їх ставали
все твердiшi, все рiшучiшi. Перегiн... Змагання... Он люди Плоським пруть,
а їм же цiле ставище коло Чернечого млина обiйти треба.
Коли дiйшли до парку, там роїлося вже безлiч люду. Кожухи, сiряки,
свитки. Чоловiки, баби, дiвчата, парубки, дiди, дiти. Вирувала мужичня по
розлогих дорогах парку. Гомонiла щоденна, безбарвна гутiрка i ревiли вгорi
вiтри, надсаджуючи хрипи велетенського розмiру осокору. Ялини скидали
довгi шишки, а попiд ними гикали iндики, та бундючний павич борсався
здоровенним своїм хвостиськом у кущах пахучого ялiвцю. А руїни палацу, мов
зубатий череп, угрузли в землю. Вiтер гонив у ньому нечисту силу,
скавулiв, стогнав. Побожнi люди здалека вже хрестились, пiдходячи нiчною
порою до нього, хiба що одчайдушний п'янюга Середа, iдучи з шинку, зайде
до нього i спокiйно собi пiдночує та нових сил набереться.
Але найбiльше юрбилось народу на старому дворi, коло "покоїв"
двiрського завiдця.
Ну й же й люду. Безлiч. Видимо-невидимо. I кремезнi, i щуплi, i носатi,
i кирпатi. Деякi пики так i просять цеглини, а деякi - бублики з медом.
Але не мало й таких, як Матвiй. Здоровечi, барчистi, з широкими
бородами, з лисинами... Це все "порадошнi", "хазяїни". їм честь i повага.
Вони в усьому толк знають, вони дiло ведуть.
Угледiвши братiв Довбенкiв, гурти мужикiв заворушились.
- О, диви! I Лебедчук! Дай Бо здоров'я!..
- Дядько Матвiй! Здоровi були!..
- Кум! Помай Бiг!.. Як маємось?.. Матвiй та Єлисей не встигали
вiдповiдати на поздоровлення. Поважнiшi коло Матвiя купчаться.
- Чому той люд не йде до пана? Чом отут тупцює? - питає Матвiй.
- Кажуть, оконом ще не приїхав, чи що.
- Хай йому чистець, що того наперлося...
- По грядцi роздеруть...
- Аби-но хрч по грядцi хватило...
- I як його ота чутка шириться?.. Диви, ще вчора нiякого слуху, а
сьогоднi, нi сiло нi впало... Тьху!..
- А з хати до хати чутка перекидається. Земля.
- Ось диви, Лебедчук де, i той прочув...
Матвiя дехто Лебедчуком зве, бо мешкає вiн на лебедськiй землi.
- Та,- каже Матвiй,- той Лебедчук ближче до Застав'я, нiж ви. А земля
сама тягне мужика, як стерво собак... Вона сама пiдкаже...
- А хай би менi пiдказала, де грошей взяти... Грохонув регiт...
- О, i то пiдкаже, коли опораєш та засiєш нивку пшеницi,- вставив свою
мудрiсть Єлисей i чвиркнув крiзь зуби.
Один дядько, що сидiв дуже низько на якомусь камiнцi, зовсiм невигiдно,
устав i проговорив:
- Бодай би його кольки скололи. Сидиш, сидиш, аж спина стовпом стала, а
дома ж роботи до повiтря. Хай би вже чи се чи те... А то чорт батька зна
що...
- А чи й дочекаємось ми сьогоднi?..
- Халєра його, вибачайте, знає-Iшов сюди Матвiй не даремно. Хоч i
бiдкався вiн, де має дiстати грошей, але надiя, "що якось-то воно все-таки
буде", не кидала його.
I не встиг вiн, прийшовши до двора, як слiд оглянутись, коли вже його
оточили десяткiв зо три найповажнiших хазяїв. Бо нiхто .з них не мав
стiльки досвiду в купiвлi землi, як вiн, хiба що, може, Мартин. Але той
уже "тiльки нахапався, що,, як то кажуть, i через губу йому пере-того... А
без Матвiя нi одна купiвля не обiйшлася. I коли викупляли Тимошiвщину,
Матвiй самий, без брата Єлисея, що тодi ще "у москалях унтирцером" служив,
двi з половиною десятини закуроїв. Було сутужно, костi не раз вiд працi
трiщали, але витягнув. Пiсля отой Осовець. I тут двi десятини. Та тут уже
разом'з Єлисеєм. А там знов Лебедщина навинулась. I так усе одно за одним
- покiйний Хведiр та Матвiй скрiзь перед вели, усi громадськi справи до
пуття доводили. Скiльки того попоходилося та попоїздилося. То до Острога,
то до Жито-мира, то до самого Києва. Коли викупляли Лебедщину, Матвiй
одвiз до Києва мiшечок, так тисяч двадцять, самих золотих "iмперiялiстiв"
- копiйка в копiйку, громадських грошей. I довiз. А це ж вам ризик, тiльки
подумайте, що його переболiв за ту дорогу, скiльки тих нещасть могло
трапитись,однак Бог милував.
Такому чоловiковi, само собою, всяк вiру йме. Його i сюди i туди. Чи то
довiреного треба, чи заступника вiд громади - кого? Звiсно, Матвiя. Без
просторiкувань. I вiн йде, i робить.
Тому й тепер юрба чоловiчих та бабських свиток оточила Матвiя. Громада
мусить же довiдатись, що там i до чого. Чи є той економ, чи нема? Чи
думають вони поважно з тiєю землею, чи так лише качку пустили, аби дурний
мужик потоптав трохи чобiт?
I почали поговорювати, кого б вибрати та пiслати до пана. Почали
натякати на того, на iншого, а врештi i на дядька . Матвiя. А кому б, як
не йому краще такi дiла знати. Той тобi любого пана навколо пальця обвине.
I показний, i розважний, i толк знає.
- Ану, дядьку Матвiю... Пiдiть-но... Хай йому частець, отак тут за
гарма-дарма чапiти.
Але Матвiй з мiсця вiдмовляється. Вiн, мовляв, i так не знає, що ще з
того вийде. Чи буде вiн ще купувати, а чи й нi, бо зв'язався з
Григорчуком, а то ж, звiсно, пiвтисячку рубликiв треба вилiчити. А тут
уже, далебi, хоч би й хотiлося, духу не вистачить, не потягне зi свого
господарства бiльше. Вiн прийшов лише так собi, подивитися, послухати, як
то люди купуватимуть, а самий то вже гзй-гай.
- Чого ж гай-гай,- вставляє слово Мартин, що стояв трохи збоку i
прийшов сюди також "тiльки подивитися та послухати"...
- Но,порушує головою Матвiй i збиває на потилицю свого засмальцьованого
кашкета,воно б то, звiсно, того... Розумiється. ,Та правду кажу - не втну
бiльше. А ви, Мартине, i без мене ту справу обчухрали б.
Мартин i справдi господар поважний i "топковий", але до нього громада
вже з обережнiстю ставиться. Той того, що зветься, через губу, накупився i
ласувати йому на клапоть того поля не годилося б, коли стiльки iнших
покупцiв найшло, яким, либонь, потрiбнiше, нiж Мартиновi, те купно. Тому
про Мартина помовчували.
Але Мартин знає, що й до чого. Вiн сам i не преться куди не слiд.
Звернувся рiшуче до Матвiя:
- А, нiчого вам, Матвiю, стягатися. Мусимо i то знати, що це наша
остання купiвля. А дiло зробити треба. Я сам пiшов би, та менi того не
личить, на поле я i не чигаю - от хiба клапоть стависька та, кажуть,
млинок.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294
пливуть отари сiрих, буцматих хмар.
Напружений гострий зiр братiв сповзає мiж ними та очеретом на
протилежний бiк, де за пригiрком розпочинається панський парк, густий,
розлогий, з розкиданими старими будiвлями та недокiнченим кiстяком
напiвзруйнованого палацу.
- Поквапимося,- каже Єлисей.- Глянь, як через Плоське пруть людиська.
Дiйсно, через Плоське пруть людиська i все в напрямку парку. Пруть.
Уперто, дружньо... Зiр їх - гострий, сухий, думка їх - одна, жеврiюча,
тверда!
- Пiвдесятинку б? Добре було б!.. Ех, як добре!
- Поквапишся...- думає вголос Матвiй.- Куди i чого поквапишся? Ну, i за
що я вiзьму ту землю?
Але ноги їх все-таки прудкiше пошелепали постолами i ступи їх ставали
все твердiшi, все рiшучiшi. Перегiн... Змагання... Он люди Плоським пруть,
а їм же цiле ставище коло Чернечого млина обiйти треба.
Коли дiйшли до парку, там роїлося вже безлiч люду. Кожухи, сiряки,
свитки. Чоловiки, баби, дiвчата, парубки, дiди, дiти. Вирувала мужичня по
розлогих дорогах парку. Гомонiла щоденна, безбарвна гутiрка i ревiли вгорi
вiтри, надсаджуючи хрипи велетенського розмiру осокору. Ялини скидали
довгi шишки, а попiд ними гикали iндики, та бундючний павич борсався
здоровенним своїм хвостиськом у кущах пахучого ялiвцю. А руїни палацу, мов
зубатий череп, угрузли в землю. Вiтер гонив у ньому нечисту силу,
скавулiв, стогнав. Побожнi люди здалека вже хрестились, пiдходячи нiчною
порою до нього, хiба що одчайдушний п'янюга Середа, iдучи з шинку, зайде
до нього i спокiйно собi пiдночує та нових сил набереться.
Але найбiльше юрбилось народу на старому дворi, коло "покоїв"
двiрського завiдця.
Ну й же й люду. Безлiч. Видимо-невидимо. I кремезнi, i щуплi, i носатi,
i кирпатi. Деякi пики так i просять цеглини, а деякi - бублики з медом.
Але не мало й таких, як Матвiй. Здоровечi, барчистi, з широкими
бородами, з лисинами... Це все "порадошнi", "хазяїни". їм честь i повага.
Вони в усьому толк знають, вони дiло ведуть.
Угледiвши братiв Довбенкiв, гурти мужикiв заворушились.
- О, диви! I Лебедчук! Дай Бо здоров'я!..
- Дядько Матвiй! Здоровi були!..
- Кум! Помай Бiг!.. Як маємось?.. Матвiй та Єлисей не встигали
вiдповiдати на поздоровлення. Поважнiшi коло Матвiя купчаться.
- Чому той люд не йде до пана? Чом отут тупцює? - питає Матвiй.
- Кажуть, оконом ще не приїхав, чи що.
- Хай йому чистець, що того наперлося...
- По грядцi роздеруть...
- Аби-но хрч по грядцi хватило...
- I як його ота чутка шириться?.. Диви, ще вчора нiякого слуху, а
сьогоднi, нi сiло нi впало... Тьху!..
- А з хати до хати чутка перекидається. Земля.
- Ось диви, Лебедчук де, i той прочув...
Матвiя дехто Лебедчуком зве, бо мешкає вiн на лебедськiй землi.
- Та,- каже Матвiй,- той Лебедчук ближче до Застав'я, нiж ви. А земля
сама тягне мужика, як стерво собак... Вона сама пiдкаже...
- А хай би менi пiдказала, де грошей взяти... Грохонув регiт...
- О, i то пiдкаже, коли опораєш та засiєш нивку пшеницi,- вставив свою
мудрiсть Єлисей i чвиркнув крiзь зуби.
Один дядько, що сидiв дуже низько на якомусь камiнцi, зовсiм невигiдно,
устав i проговорив:
- Бодай би його кольки скололи. Сидиш, сидиш, аж спина стовпом стала, а
дома ж роботи до повiтря. Хай би вже чи се чи те... А то чорт батька зна
що...
- А чи й дочекаємось ми сьогоднi?..
- Халєра його, вибачайте, знає-Iшов сюди Матвiй не даремно. Хоч i
бiдкався вiн, де має дiстати грошей, але надiя, "що якось-то воно все-таки
буде", не кидала його.
I не встиг вiн, прийшовши до двора, як слiд оглянутись, коли вже його
оточили десяткiв зо три найповажнiших хазяїв. Бо нiхто .з них не мав
стiльки досвiду в купiвлi землi, як вiн, хiба що, може, Мартин. Але той
уже "тiльки нахапався, що,, як то кажуть, i через губу йому пере-того... А
без Матвiя нi одна купiвля не обiйшлася. I коли викупляли Тимошiвщину,
Матвiй самий, без брата Єлисея, що тодi ще "у москалях унтирцером" служив,
двi з половиною десятини закуроїв. Було сутужно, костi не раз вiд працi
трiщали, але витягнув. Пiсля отой Осовець. I тут двi десятини. Та тут уже
разом'з Єлисеєм. А там знов Лебедщина навинулась. I так усе одно за одним
- покiйний Хведiр та Матвiй скрiзь перед вели, усi громадськi справи до
пуття доводили. Скiльки того попоходилося та попоїздилося. То до Острога,
то до Жито-мира, то до самого Києва. Коли викупляли Лебедщину, Матвiй
одвiз до Києва мiшечок, так тисяч двадцять, самих золотих "iмперiялiстiв"
- копiйка в копiйку, громадських грошей. I довiз. А це ж вам ризик, тiльки
подумайте, що його переболiв за ту дорогу, скiльки тих нещасть могло
трапитись,однак Бог милував.
Такому чоловiковi, само собою, всяк вiру йме. Його i сюди i туди. Чи то
довiреного треба, чи заступника вiд громади - кого? Звiсно, Матвiя. Без
просторiкувань. I вiн йде, i робить.
Тому й тепер юрба чоловiчих та бабських свиток оточила Матвiя. Громада
мусить же довiдатись, що там i до чого. Чи є той економ, чи нема? Чи
думають вони поважно з тiєю землею, чи так лише качку пустили, аби дурний
мужик потоптав трохи чобiт?
I почали поговорювати, кого б вибрати та пiслати до пана. Почали
натякати на того, на iншого, а врештi i на дядька . Матвiя. А кому б, як
не йому краще такi дiла знати. Той тобi любого пана навколо пальця обвине.
I показний, i розважний, i толк знає.
- Ану, дядьку Матвiю... Пiдiть-но... Хай йому частець, отак тут за
гарма-дарма чапiти.
Але Матвiй з мiсця вiдмовляється. Вiн, мовляв, i так не знає, що ще з
того вийде. Чи буде вiн ще купувати, а чи й нi, бо зв'язався з
Григорчуком, а то ж, звiсно, пiвтисячку рубликiв треба вилiчити. А тут
уже, далебi, хоч би й хотiлося, духу не вистачить, не потягне зi свого
господарства бiльше. Вiн прийшов лише так собi, подивитися, послухати, як
то люди купуватимуть, а самий то вже гзй-гай.
- Чого ж гай-гай,- вставляє слово Мартин, що стояв трохи збоку i
прийшов сюди також "тiльки подивитися та послухати"...
- Но,порушує головою Матвiй i збиває на потилицю свого засмальцьованого
кашкета,воно б то, звiсно, того... Розумiється. ,Та правду кажу - не втну
бiльше. А ви, Мартине, i без мене ту справу обчухрали б.
Мартин i справдi господар поважний i "топковий", але до нього громада
вже з обережнiстю ставиться. Той того, що зветься, через губу, накупився i
ласувати йому на клапоть того поля не годилося б, коли стiльки iнших
покупцiв найшло, яким, либонь, потрiбнiше, нiж Мартиновi, те купно. Тому
про Мартина помовчували.
Але Мартин знає, що й до чого. Вiн сам i не преться куди не слiд.
Звернувся рiшуче до Матвiя:
- А, нiчого вам, Матвiю, стягатися. Мусимо i то знати, що це наша
остання купiвля. А дiло зробити треба. Я сам пiшов би, та менi того не
личить, на поле я i не чигаю - от хiба клапоть стависька та, кажуть,
млинок.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294